«Чорна діра безправ’я»: правозахисниця Ольга Решетилова розповіла про воєнні злочини росіян на ТОТ Запорізької області
Станом на початок листопада 2024 року правоохоронці зареєстрували понад 147 тисяч проваджень щодо воєнних злочинів росіян на території України. Це порушення законів ведення війни, зокрема викрадення, тортури, розстріли цивільних, сексуальне насильство, депортація тощо. Усі факти злочинів допомагають документувати й українські правозахисники, зокрема ГО «Медійна ініціатива за права людини». Голова цієї організації Ольга Решетилова розповіла в інтервʼю «Відбудові. Запоріжжя», що відомо про злочини росіян на окупованій частині Запорізької області, як їх встановлюють та чи вдається доводити справи у суді.
Тільки корисні та достовірні новини! Підписуйтесь на telegram-канал «Відбудова. Запоріжжя»
Як правозахисники збирають докази воєнних злочинів
– Коли зʼявилася «Медійна ініціатива за права людини» і які основні напрями її роботи?
– Я та моя колежанка Марія Томак створили МІПЛ у 2016 році, щоб розслідувати воєнні злочини і грубі порушення прав людини, пов’язані з війною. Якби українці менш скептично ставилися до роботи громадських організацій, то нас би тоді почули і, можливо, якісь висновки зробили б. Але до 2022 року для багатьох українців війни не існувало. Тому нам було дуже нелегко працювати й проговорювати інформацію про події на окупованих територіях та на лінії фронту.
Ми захищаємо права цивільних в окупації та військовослужбовців. У 2017 році провели масштабні розслідування про насильницькі зникнення в Криму, щоб спростувати тезу Путіна, що Крим був приєднаний до Росії без жодної краплі крові. Це абсолютна неправда. Потім був Донбас і ми моніторили переслідування цивільних, вели списки викрадених росіянами людей і намагалися дізнатися, що з ними відбувається. Ці списки ми намагалися передати Тристоронній контактній групі для того, щоб про звільнення цих людей йшла мова під час Мінських перемовин.
Ще один напрям нашої роботи – міжнародна адвокація. Ми просуваємо на міжнародній арені теми, з якими працюємо. Передаємо інформацію в Міжнародний кримінальний суд, багато проводимо заходів в ОБСЄ, в Європарламенті, в ООН, щоб світ не забував, що Росія системно вчиняє злочини проти українців.
– З якими питаннями найчастіше до вас звертаються?
– Загалом до нас звертаються з найрізноманітніших питань: щодо незаконних затримань цивільних, полону, зникнення безвісти на полі бою, а також повідомляють про порушення прав військовослужбовців. Однак в багатьох випадках ми змушені людям відмовляти, тому що у нас є дуже вузька спеціалізація – злочини, пов’язані з війною.
Читати також: «Переслідують, щоб зламати опір»: що відомо про викрадення людей на ТОТ Запорізької області та як їх розшукують
– Як дізнаєтесь інформацію про полонених або тих, чиї права росіяни порушують в інший спосіб?
– Мабуть, основне джерело інформації – це опитування звільнених військовополонених та цивільних, утримуваних Росією. Люди, які тікають з окупації, також діляться інформацією. Ми постійно моніторимо ситуацію на ТОТ, проте комунікація щодня ускладнюється, тому що є ризик для життя людей, а ми не хочемо піддавати цьому ризику нікого.
Також намагаємося відстежувати так звані «судові процеси» в Росії над українськими військовополоненими і цивільними заручниками – не з точки зору правосуддя, а з точки зору порушення права на справедливий суд. Це теж воєнний злочин. Коли у нас з’являється важлива інформація – ми передаємо її правоохоронним органам.
«Затримують й цілими сім’ями»: що відомо про злочини росіян на ТОТ Запорізької області
– Чиї права росіяни порушують найчастіше на ТОТ, зокрема Запорізької області?
– Росіяни переслідують місцевих активістів, щоб зламати опір і встановити атмосферу страху. Зникають журналісти, представники місцевого самоврядування, багато поліцейських в ув’язнені. Під тиск також підпадають лікарі і вчителі, бо вони часто є лідерами в своїх громадах, і росіянам потрібна співпраця з ними. Так само релігійні діячі, церковнослужителі. Загалом – всі, хто може мати загальний вплив, хто може об’єднувати людей. Ветерани АТО – бо окупанти відчувають від них небезпеку, хоча більшість ветеранів вже цивільні люди, які не мають стосунку до армії.
Коли такі категорії людей закінчуються, а потреба тримати громаду в постійному страху залишається, під переслідування підпадають звичайні люди.
На жаль, дуже багато з’являється доносів в окупації. Страх і недовіра призводять до того, що люди, щоб захистити себе, вказують на інших.
– Можете згадати гучні випадки порушення прав людини, пов’язані з ТОТ Запорізької області?
– На жаль, мушу сказати, що на окупованій частині Запорізької області утворилася чорна діра безправ’я. Це те, чого і добивалися росіяни: там абсолютна атмосфера страху, взаємної недовіри між громадянами.
Найбільш для нас тяжкий і резонансний злочин, який вчинили росіяни, – це вбивство Тіграна Оганнісяна і Микити Ханганова. Ми займалися цією справою від самого початку переслідування хлопців. До нас звернулася мама Тіграна, коли їх вперше викрали. З того часу ми надавали консультації рідним, намагалися вивезти хлопців з окупації. Ми думали, що це був такий акт залякування інших підлітків, щоб вони не були активними. Проте, на жаль, ні. Коли хлопцям зачитали обвинувальний акт і передавали справу до так званого «суду», ми зрозуміли, що все серйозно. І тоді ми почали бити на сполох.
Ми добилися резолюції Європарламенту. Європарламент закликав місію ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста допомогти хлопцям виїхати на підконтрольну Україні територію або в треті країни. Цю резолюція опублікували буквально за кілька днів до власне самої трагедії, коли хлопців вбили. Оскільки ми рік займалися цією справою, ми за них дуже хвилювалися і вони вже нам стали як рідні. Це був дуже серйозний удар по всій команді. І до сьогоднішнього дня ми вважаємо, що для нас справа честі – притягнути винних у їхньому вбивстві до відповідальності. Ми активно цим займаємося.
Все, що відбувається в окупації – це страшно і кожне життя безцінне. Але коли у молодих людей, які ще мали жити і будувати цю країну, забирають життя – це дуже боляче.
Читати також: «Дуже нам важко й кожен день страшно»: мешканці прифронтового Оріхова про обстріли й підготовку до зими
– Скільки цивільних, викрадених в окупації, вдалося ідентифікувати вашій організації? Наскільки ця цифра може відрізнятися від реальної?
– Станом на кінець вересня ми ідентифікували 1887 людей, незаконно позбавлених волі окупантами. Це дійсно неостаточна цифра. Ми припускаємо, що цивільних заручників може бути від трьох до п’яти разів більше. Тому що дуже часто з окупації немає кому повідомити про полон. Буває таке, що затримують й цілими сім’ями, або рідні бояться повідомляти про такі випадки.
– Що вам відомо про місця, в яких росіяни утримують полонених українців?
– На нашому сайті є інтерактивна мапа, на яку ми наносимо місця утримання і військовополонених, і цивільних. Такі місця є на окупованих територіях і по всій Росії. Зараз там вже більше 150 таких локацій. І фактично щотижня з’являються нові й нові.
«Правосуддя щодо міжнародних злочинів тривале і складне»: як доводять справи у суді
– Чи все правильно робить українська влада, щоб вирішити питання переслідувань і ув’язнень українців росіянами?
– Наше законодавство не адаптоване до використання міжнародних експертиз. Є дуже багато міжнародних експертних центрів, які готові допомагати Україні, зокрема у документуванні катувань, ідентифікації тіл за ДНК, експертизах щодо обстрілів тощо. Але в Кримінальному процесуальному кодексі України немає можливості повноцінно використовувати іноземні експертизи як належні докази в суді. Треба адаптувати законодавство до реалій.
Крім того, дуже важливо з повагою проводити судові процеси, в яких беруть участь потерпілі. У нас в приміщеннях суду немає спеціальних приміщень, де би могли очікувати свідки і потерпілі. Уявіть собі: жертва сексуального насилля чекає на початок засідання, які у нас часто затягуються, у коридорі разом з «публікою» – прокурори, журналісти, представники обвинуваченого.
Кожен аналітичний звіт ми супроводжуємо рекомендаціями українській владі або представникам міжнародних організацій. І ми не просто виписуємо їх, а намагаємося адвокатувати. Ми говоримо з органами влади, контролюємо чи виконують наші рекомендації, допомагаємо виконувати їх.
– Наведіть приклад, коли вдалося добитися результату в питанні, пов’язаному з порушенням прав людини?
– Правосуддя щодо міжнародних злочинів тривале і складне, тому практично ще в жодній з наших справ немає рішення суду. Але є випадки, коли після привернення нами уваги, звільняють з полону цивільних.
Ще до початку повномасштабного вторгнення ми займалися справою Людмили Гусейнової. Це волонтерка, яка опікувалася дитячими будинками в Донецькій області. У 2017 році її захопила так звана «ДНР». Жінку засуджували до довічного ув’язнення, знущалися над нею. Вже після початку повномасштабного вторгнення Людмилу звільнили. Це одна з наших перемог, тому що зараз дуже мало згадують про тих заручників, які були захоплені до 2022 року. А про них теж важливо пам’ятати, так само як про політичних в’язнів, захоплених в Криму.
– Щоб ви порадили українцям, родичі чи близькі яких у полоні? Чому варто боротися за права українців, навіть попри відчуття безсилля і безвиході?
– Варто продовжувати боротись за права українців, тому що ніхто, крім нас, це не продовжить. І держава має таку кількість проблем, з якою ледве може впоратися, і міжнародна спільнота поступово втрачає інтерес до ситуації в Україні. Тільки ми самі, зібравшись, можемо добиватися справедливості.
Це справедливість не для конкретного потерпілого. Це історична справедливість. Навіть, якщо вона дуже примарна, якщо це заочне засудження якогось командира, якого можливо ніколи не спіймають, це вже буде вписано в історію.