«Часто чую, що Запоріжжя – недолюблене місто»: Регіна Харченко про свої плани на посаді, мінус 2 мільярди в бюджеті та підготовку до зими
24 квітня 2024 року депутатка Запорізької міської ради Регіна Харченко була обрана секретарем ради. Як і її попередник на цій посаді Анатолій Куртєв, вона отримала «надзвичайні» повноваження. Адже після відставки Володимира Буряка у 2021 році секретар ради виконує обовʼязки й міського голови. Її призначення вітали численні опоненти Анатолія Куртєва – адже в останні роки Харченко асоціювалася з незручними питаннями та критикою на адресу в.о. мера. «Мала завжди позицію, не була зручною», – казала політикиня в коментарі «Відбудові. Запоріжжя» всього за кілька днів до обрання на посаду. Її кандидатуру підтримало й нове керівництво Запорізької обласної військової адміністрації – і тепер обласна та міська влада здаються максимально синхронізованими.
Однак попри все це не можна назвати вступ на нову посаду легким. Нова в.о. міського голови не мала досвіду роботи на такій посаді та великої команди управлінців. Але виклики перед нею стоять неабиякі: розвиток міста в умовах війни, подолання нестачі коштів, підготовка обласного центру до зими. Майже через 2 місяці після обрання на нову посаду «Відбудова. Запоріжжя» зустрілася з Регіною Харченко на інтерв’ю, де поспілкувалися про першочергові проблеми та задачі на посаді, роботу з ВПО та підготовку до ймовірних проблем з енергопостачанням.
– З якими основними програмними засадами ви йшли в переговори щодо свого призначення?
– Тема зміни секретаря була «в повітрі » десь з березня 2023 року. Багато депутатів хотіли на цю посаду і було кілька претендентів, як всім відомо.
Головна позиція, з якою я йшла – зберегти міську раду та її суб’єктність, запобігти появі у Запоріжжі військової адміністрації. Військова адміністрація – набагато ускладнила б управління містом та комунікацію з мешканцями.
Читайте також: Що думають депутати про зміну секретаря Запорізької міської ради
Якщо говорити про міську раду, то працюють районні адміністрації, всі служби, управління, комунальні підприємства та установи. Є депутати, які зокрема проводять прийоми з мешканцями та можуть дізнатися про якісь проблеми. Якщо буде ВЦА чи інший орган управління, пов’язаний з військовими, то мешканцям, повірте, буде, скажімо так, складніше достукатися до людей, які приймають рішення у місті.
– Які практичні задачі ви плануєте реалізовувати першочергово?
– З практичного, у першу чергу – відновити комунікацію та зв’язок з мешканцями. Попри військовий стан та складнощі, у людей має бути доступ до керівництва міста, мають проводитися прийоми громадян, має бути відкритою інформація тощо.
Часто коли люди звертаються, то, схоже, органи самоврядування неформально ставлять собі задачу відповісти так, щоб не відповісти. Коли я, як депутатка, зверталася зі своїми запитами – теж з таким стикалася.
Відсутність комунікації породжує недовіру: люди думають, що немає сенсу звертатися до влади. Крім того, комунікація може зняти певне суспільне невдоволення. За перший час на посаді я зрозуміла, що забезпечувати життєдіяльність міста в умовах війни дуже складно. Зокрема і людям треба пояснювати: те, що працює громадський транспорт, комунальні підприємства, працюють водопостачання та опалення – все це дуже важко в умовах війни та величезного дефіциту ресурсів.
Також серед моїх пріоритеті допомога військовим. У місцевої влади немає задач купувати танки та встановлювати ППО. Але ми такі ж українці, як і всі. Тож, якщо можемо допомогти, то маємо допомагати.
Які проблеми є у Запоріжжя
– Які головні проблеми, крім дефіциту бюджету, ви можете виділити зараз у місті?
– Щодо бюджету, то зараз, мабуть, кожна громада може сказати про дефіцит ресурсів. У нас, порівняно з минулим роком, мінус 2 мільярди гривень. Це якраз ті податки із зарплат військових, які раніше зараховувалися до місцевих бюджетів, а зараз йдуть напряму до держбюджету.
Друге – треба щось робити з розміщенням кіосків по місту. Ми не можемо реагувати індивідуально на кожен випадок. Треба розуміти, що і як відбувається з цим питання у районах міста.
Третє – мені здається, що Запоріжжю було б добре мати круту локацію для відпочинку. Невеликий сучасний, але затишний парк, доступний для всіх районів міста.
Четверте – підтримка військових. І тут мова не тільки про ветеранів, а й про родини військових, які загинули. Наприклад, частина проспекту заповнена пам’ятними призмами, але й далі є багато запитів на їх встановлення. Одні родини говорять, що найліпше вшанування пам’яті загиблих зараз – допомога фронту. Інші кажуть, що потрібні пам’ятники, монументи, сквери, пам’ятні дошки уже зараз і на це потрібно вже зараз виділяти ресурси.
Крім того, надважливим залишається завдання створення спроможних навчальних та медичних закладів. І звісно, розбудови децентралізованої енергосистеми.
– Якщо ми говоримо про більш «приземлені» речі – що зараз у місті з умовними трубами, дротами, громадським транспортом?
– Системи комунікацій – це сфера, яка потребує мільярдних інвестиції, загалом нею ніхто ніколи системно не займався.
Ще один виклик – комунальні підприємства. Теоретично вони мали б приносити прибуток до міського бюджету. Фактично ж навіть до війни ці підприємства виконували більше соціальну функцію – надавали містянам послуги, які значною мірою оплачувалися з міського бюджету, тобто ці підприємства дотували. В умовах війни ситуація погіршилась. «Водоканал» та «Міські теплові мережі» наразі мають високу заборогованість від споживачів.
«Запоріжелектротранс» обходиться міському бюджету у 700 мільйонів гривень на рік. Безоплатний проїзд у комунальному транспорті лише погіршив цю ситуацію. Проїзд був безоплатним лише для пасажирів, але за роботу працівників, паливо та еклектроенергію, запчастини все одно необхідно було платити. Нічого безплатного не буває – і платило за це місто.
Наприклад, у Києві та Львові проїзд у громадському транспорті коштує 20 гривень. У Запоріжжі у великих автобусах зараз проїзд буде по 10 гривень. Але й це не означатиме, що «Запоріжелектротранс» щось заробить – йдеться швидше про скорочення видатків, бо економічно обгрунтований тариф мав бути близько 26 гривень. Приватні перевізники також не в захваті та вважають обґрунтованою вартість проїзду більше 12 гривень. Але у них є зобов’язання і вони мають надавати ці послуги саме за цією ціною.
– Як Запоріжжя планує повертати мешканців міста, які виїхали, та як буде утримувати ВПО, які зараз тут живуть?
– Зараз всі громади змагаються за людей. З раціональної точки зору, я розумію, що коли хтось має у Запоріжжі якесь майно: будинок, землю чи гараж, то він, скоріше за все, повернеться у місто. Проте найперше, що треба для повернення людей – це безпека: коли буде зрозуміло, що можна спокійно йти на роботу і дорогою в тебе не прилетить. Питання роботи та доходу теж є, і це знову про стабільність бізнесу.
Якщо говорити про переселенців, то з початку повномасштабного вторгнення місто прийняло близько 300 тисяч ВПО, зараз у місті їх проживає майже 150 тисяч. Зокрема це й люди із Запорізької області, які чекали, що з дня на день зможуть поїхати додому в Бердянськ чи Пологи. За цих людей теж йде конкуренція і Запоріжжю складно конкурувати, скажімо, з Івано–Франківськом. Для них, зокрема важлива інтеграція у громаду. І щонайменше зараз у Запоріжжі з довідкою ВПО вони можуть отримати всі послуги, від центрів зайнятості, до навчання та лікування.
Як Запоріжжя готується до зими
– Як Запоріжжя готується до імовірних проблем з енергопостачанням?
– До проблем з енергопостачанням місто готується від початку повномасштабного вторгнення. Головна задача – забезпечити роботу критичної інфраструктури: тепло, вода, дорожній рух, лікарні, укриття, зв’язок тощо. У нас є достатня кількість невеликих генераторів, але треба забезпечити місто й більш потужними генераторами – від 1 мегавату. Також необхідний запас палива для роботи цих генераторів, щонайменше, запас паливних талонів.
Загалом працюємо із донорами, щоб залучити додаткове фінансування на саме на енергетичну сферу. Про це зокрема говорили і на конференції з відновлення у Берліні.
– Чи є план на випадок, якщо місто заколапсує взимку: якщо зникнуть світло, опалення тощо?
– Такі плани є на випадок кожної надзвичайної ситуації. Масові обстріли, відсутність води, світла тощо. І ці плани розробляються не на рівні міської ради, а на рівні ради оборони області. Розголошувати їх не можна, але вони були буквально від початку повномасштабного вторгнення.
Взяти хоча б систему територіальних інформаційних центрів у будівлях шкіл. Там було все необхідне для виживання певної кількості людей. Та завдяки Збройним силам перевіряти їх в роботі не довелось: у 22–23 роках всі лягали спати вдома, гріли борщ на власних кухнях на газових плитах тощо.
– На вашу думку, якими мають бути пріоритети у відбудові міста?
– Зараз Запоріжжя одне з небагатьох міст, які вже працюють з відбудовою житлового фонду. Наприклад, будинок на Соборному, 151 уже готовий до введення в експлуатацію. Також на фінальному етапі роботи на Миру, 14.
Читайте також: Тендери, пошуки грошей та нестача кадрів – чому мешканці зруйнованих запорізьких будинків ніяк не дочекаються власного житла
З одного боку, можна зрозуміти тих, хто каже: ракети досі летять – і яка може бути відбудова в таких умовах. Та з іншого боку є люди, які втратили житло і хочуть повернутися у свій дім. Відбудова – це історія про стійкість, про те, що ми не складаємо руки. Звісно, зі збереженням пріоритетів та здорового глузду.
До того ж, всі роботи по відбудові, які є у місті сьогодні, фінансуються з держбюджету. Місто фінансувало тільки проєктні роботи.
– Чи є у вас візія та плани на довгостроковий розвиток Запоріжжя?
– Питання розвитку залежить від того, дивитися на нього з позиції глибоко оптимізму чи глибокого песимізму. Проте питання глобального розвитку зараз складно ставити, бо ми не знаємо, що буде за кілька тижнів. Ми не знаємо, скільки протягом місяця на Запоріжжя впаде ракет, і як ми пройдемо опалювальний сезон.
Але зараз точно треба працювати над українською ідентичністю, над переосмисленням історії, бо це те, що нас єднає. Скажімо, ми останній обласний центр, який прийняв програму розвитку української мови, хоч закон, який цього вимагав, з’явився ще у 2019.
Також можна реалізовувати невеликі проєкти, які можуть зразу поліпшити життя у місті. Скажімо, створення застосунку Smart City, де буде основна інформація про життєдіяльність міста. Такі проєкти – про зручність та про сучасність
Я дуже часто чула тезу, що Запоріжжя – недолюблене місто. Але люди не завжди ставлять собі питання «а що я зробив, щоб місто було долюбленим»?