Що відбувається в освіті Мелітополя після 3 років окупації
Створене у тимчасово окупованому Мелітополі так зване «міністерство освіти та науки Запорізької області» активно провадить політику русифікації та колонізації українських дітей і педагогів. «Відбудова. Запоріжжя» вирішила проаналізувати, що сталося з освітою у Мелітополі за 3 роки окупації.
Згідно з даними сайту РБК Компании, міністерство освіти та науки окупантів було зареєстроване 22 червня 2022 року. Очолила його колаборантка Олена Шапурова.
Служба безпеки України повідомила про підозру так званій «очільниці МОН Запорізької області» за те, що вона долучилась до знищення українсьих підручників, зміни освітньої програми, примушувала вчителів разом із школярами співати гімн країни-агресора під час «навчального» процесу, а також на відзначеннях «пам’ятних» дат рф.
Однак, уже у лютому 2024 роки пропагандистські Телеграм-канали повідомили про нову «тимчасово виконуючу обов’язки міністра освіти та науки Запорізької області» – Тетяну Дубинську.
Примітно, що на сайті псевдогубернатора Запорізької області у травні 2024 року з’явилося повідомлення про те, що «міністерство» було ліквідоване.
Однак, активна діяльність його все ще продовжується та щодня висвітлюється у відповідному Телеграм-каналі.
Тож як відбувається освітній процес, керований окупантами та колаборантами?
Нав’язування «російського миру» та стирання української ідентичності
Саме сьогодні, 14 червня, молодим українцям й українкам на тимчасово окупованій території до дня Росії вручили «паспорти юних громадян і громадянок РФ». Паспорти РФ дали 23 хлопцям і дівчатам.
«Вітаю хлопців і дівчат з цією важливою подією! Любіть своїх батьків, свою Батьківщину, вчіться та трудіться на благо Росії та Запорізької області»!
У цих словах відображається політика окупантів щодо освіти на тимчасово окупованих територіях: виховувати дітей і підлітків у руслі любові до чужої їм Батьківщини, нав’язувати паспортизацію і виховувати зручних громадян і громадянок.
Крім цього, у підручниках з історії вже подають викривлену інформацію про окупацію українських міст.
Так, наприклад, ще у 2023 році у газеті «Комсомольская правда» розміщували інформацію про те, що у підручниках зі всесвітньої історії та історії росії для 10-11 класів є блоки про проведення так званої «спецоперації».
Ярослава Мозгова, менеджерка освітніх проєктів, експертка Аналітичного центру БФ «Соломʼянські котики» переконана: російська освітня програма направлення на зміну ідентичності дітей і підлітків. За результатами дослідження «Відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях», яке проводив благодійний фонд, вдалося встановити кілька глобальних тенденцій окупаційної політики щодо освіти.
«Я дивлюся на це з позиції освітянки, але в нашій команді працювали різні фахівці. До прикладу, політичні психологи говорили про розмиття ідентичності та казали, що ця мета і є ключовим моментом для окупантів. Колеги ж, які працювали як юристи, дивилися на ці процеси як на глобальне порушення прав і свобод людей».
За словами Ярослави, глобальна тенденція, яка зараз помітна щодо освіти на тимчасово окупованих територіях, це те, що діти проживають процес формування російської ідентичності. На це націлено багато різних заходів, програм, активностей. Сам зміст освіти як такий формує російську ідентичність. Експертка зазначає, що вивчивши російські «федеральные государственные стандарты образования» і помітили, що кожному предметі, у кожній навчальній дисципліні, реалізовується мета з формування приналежності до російського народу, відчуття себе частиною російського світу.
«Другий важливий момент – це питання мови. Російська мова вивчається в багатьох закладах освіти на окупованих територіях як рідна мова, а українська мова – це ніби мова національної меншини, умовно кажучи, мова корінних народів. І це великий виклик, який треба буде враховувати у контексті деокупації».
Паралельно з цим відбувається процес прищеплення ненависті до всього українського. Так, до прикладу, молодь закликають брати участь у масових акціях або флешмобах, пов’язаних з пропагандою проти України.
Один із них – флешмоб — #СожгиТрезубец, який автори ідеї пояснюють таким чином:
«Мелитопольцы говорят прощай украинским паспортам и всему, что они символизировали. Жители города запустили акцию #СожгиТрезубец. Они избавляются от своих старых паспортов и водительских удостоверений украинского образца сразу после участия в Референдуме по воссоединению с Российской Федерацией».
Або ж інша подія:
«Молодежь Запорожской области зажгла свечи в память о погибших от обстрелов кровавого киевского режима мирных жителях Донецка».
Відповідно, такі масові позакласні активності, разом із безпосередньо заняттями у школі, впливають на ставлення дітей до тих однокласників, хто зберігає свою українську ідентичність. Мешканка Мелітопольщини (ім’я не вказується з міркувань безпеки) поділилася з «Відбудовою. Запоріжжя» історією своєї доньки, яка ходить у початкову школу на окупованій території.
«Моя донька україномовна, але ми намагаємось привчити її говорити російською. Але все одно у неї іноді трапляються українські слова у мові. За це її щодня булять однокласники і навіть вчителі. Одного разу сталася ситуація, від якої у мене досі все всередині холоне…Коли ми спілкувалися з сусідами на вулиці, повз нас пробігав хлопчик років семи і кинув нам під ноги іграшкову гранату. На наше запитання, навіщо він це зробив, він сказав: тому що ви – українці…»
Примус до навчання та репресії щодо проукраїнських освітян
Процес долучення школярів до освітнього процесу, який пропонують окупанти, відбувається за допомогою різних методів, у тому числі, насильницьких.
Ганна Бут, викладачка Мелітопольського професійного аграрного ліцею і заслужена працівниця освіти України ділиться кількома прикладами, з якими доводиться стикатися батькам і дітям у тимчасово окупованому Мелітополі.
«Я знаю багато історій про те, як окупанти залякують дітей і примушують до навчання. Поділюсь кількома випадками. У першому – жінка вимушена ховати свою доньку вдома та каже, що вона виїхала за кордон. Для чого вона це робить? Щоб рашисти не змусили її ходити до навчального закладу. Інакше: штраф, а згодом і позбавлення батьківських прав. Дівчинка не виходить на вулицю вже більше двох років. У другому – десятирічний хлопчик навчається одразу у двох школах. З подвійним навантаженням. Так, він учиться і в українській, і в російській школі. Чи робить він або його батьки це добровільно? Ні. Озброєні люди ходили по домівкам і змушували людей записувати дітей до школи. Чи є у такій ситуації вибір? Третій випадок – вчительку першого класу забрали «на підвал», коли вона хотіла викладати онлайн своїм учням й ученицям».
Про руйнування системи освіти та пропаганду в навчальних закладах на ТОТ повідомляв у своєму офіційному телеграм-каналі й голова Запорізької ОВА Іван Федоров.
«Освіта на захоплених територіях давно знищена – залишилася тільки пропаганда. Але відвідувати школи треба обов’язково – інакше батьків позбавлять батьківських прав. Замість знань дають ідеологію – змушують вчитися за російськими програмами, які транслюють кремлівські наративи; організовують лекції «ветеранів сво» для популяризації загарбницької війни кремля. З 1 вересня навчання переформатовують – додають воєнну складову».
Методи заохочення
Однак, крім репресивних заходів і залякувань, окупанти вдаються і до заохочень щодо колаборації. Зокрема, освітянам, які погодились на співпрацю з окупантами, пропонують навчальні поїздки до РФ для та окупованого Криму для підвищення кваліфікації. Тетяна Єрмак, учителька української мови та літератури Мелітопольської гімназії №8, говорить про преференції для тих, хто працює у змінених окупантами закладах освіти.
«Дуже шкода, що дехто розуміє патріотизм, як одягнуту вишиванку на свято. Зараз дивлюся на світлини, і так мені сумно. Той, хто ходив з бандурою та одягав вишиванку, зараз вчить дітей співати російські патріотичні пісні. Той, хто “вчив” дітей української мови, зараз працює у новоспеченому міністерстві тощо. Багато тих, хто писав з помилками, вступили до фейкового університету і навіть викладали російську мову. Оце і є політика окупантів. Усім, хто їх підтримує, відчинені двері скрізь. Однак у школі №8 у Мелітополі без кінця змінюються директори, тому що всі спочатку кидаються за грошима. Також, як мені розповідають, учителі часто змінюються. Однозначно не можна стверджувати нічого».
Методи заохочення учнів і учениць працюють за схожим принципом: їх возять на екскурсії до РФ, агітують вступати до російських вишів, долучають до найрізноманітніших пропагандистських молодіжних об’єднань, у тому числі – до Юнармії. Про мілітаризовані організації, створені для підлітків на новоокупованих територіях, згадував у спеціальній доповіді Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
«Поширене створення на окупованих територіях загонів «Юнармії» – всеросійського дитячо-юнацького військово-патріотичного громадського руху, започаткованого у 2016 році з ініціативи міністра оборони РФ Сергія Шойгу. Головне завдання руху – залучення дітей до військового вишколу та пропаганда ідеології «русского мира». Для цього організовано різноманітні гуртки і секції, де діти вчаться користуватися зброєю, проходять стройову й тактичну підготовку, беруть участь у воєнно-спортивних іграх та естафетах. Вступити в Юнармію можна з 8 до 18 років. Загони «Юнармії» були створені в Запорізькій та Херсонській областях».
Позитивні кроки уже зараз – шлях до деокупації
Ярослава Мозгова виділила кілька ключових аспектів, необхідних для подолання наслідків негативного російського впливу на молодь тимчасово окупованих територій
«Ми маємо напрацювати безпечну платформу, на якій буде шифруватися інформація про дітей, які долучаються до українського освітнього процесу і яку не зможуть відстежувати окупанти. Це просто необхідно для того, щоб діти на окупованих територіях могли безпечно під’єднуватися до навчання і тримати зв’язок з українською освітою або як мінімум вирішувати проблему з отриманням документів про українського світу.
А другий момент – це все-таки визначитися: чи зараховуємо навчальні результати дітей на окупованих територіях? Якщо так, то як? Якщо ні, то чому? Чи або ми щось зараховуємо, а щось не зараховуємо? Наприклад, дітям, які будуть приїздити з тимчасово окупованих територій до вступу в наші навчальні заклади або після деокупації в цілому, треба буде вивчати і складати іспити з української мови, української літератури, історії України тощо. Але чи потрібно те саме робити з математикою, фізикою, хімією? Скоріш за все, ні. Навіть вчителі фіксують, що насправді розбіжності в програмах не такі відчутні. Узагальнюючи, ми маємо визначитися: як, в якій мірі, за яким алгоритмами ми визнаємо або не визнаємо навчальні результати, здобуті на тимчасово окупованих територіях.
І важливо пам’ятати про комунікацію. Ми маємо всіма можливими способами показувати людям, які опинилися в окупації, що ми тут на них чекаємо, що Україна як держава, як спільнота пам’ятає про своїх громадян, які опинилися в окупації. Бо навіть коли ми фіксували розмову з освітянами, ми бачили, що деякі з них болісно сприймають те, що розмови про те, що відбувається в окупації, можуть бути із серії “не на часі”».
Водночас Тетяна Єрмак підкреслює, що треба намагатися не втратити жодного учня, який хоче вчитися в українській школі та підтримувати батьків.
«На уроках дуже багато часу приділяється емоційному стану дитини. Дуже допомагають практики соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН). Слава Богу, що ми це вміємо робити. У нас є уроки спілкування, де ми багато говоримо про співпереживання, стійкість, про уміння управляти своїми емоціями. До речі, діти дуже люблять такі уроки. Вони щирі і відверті під час такого спілкування»
А Ганна Бут переконана, що варто комунікувати до молоді на тимчасово окупованих територіях ДО деокупації.
«Необхідно демонструвати розуміння та прийняття, готовність до змін УЖЕ ЗАРАЗ. Люди, що живуть на тимчасово окупованих територіях, можуть відчувати себе покинутими. Тож ми маємо розуміти й усвідомлювати реалії, в яких живуть ці діти та підлітки. Треба частіше говорити про історії, з якими стикаються люди на тимчасово окупованих територіях, це допоможе допомогти осягнути їхній досвід. А це осягнення та розуміння, не засудження – найперший і головний місток між нами і ними. Я вважаю, що УЖЕ ЗАРАЗ необхідно представлення більшої кількості голосів, що мали такий досвід. А також – прозора та відкрита комунікація від органів державної влади та місцевого самоврядування про те, що буде відбуватися після деокупаці».
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю видання “Відбудова. Запоріжжя” і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.