Документальне кіно як компас у складні часи: як кіноклуб у запорізькій гімназії формує свідоме покоління
У часи повномасштабної війни важливо говорити з підлітками про критичне мислення, протидію дезінформації, моральний вибір. Зробити ці розмови щирими і справді ефективними – таке завдання ставить перед собою шкільний кіноклуб документального кіно при гімназії №38 у Запоріжжі. Він входить до Мережі DOCU/CLUB ГО «Докудейз», що обʼєднує понад 450 кіноклубів документального кіно про права людини по всій Україні.
Підписуйтесь на наш телеграм-канал з афішею «Куди піти у Запоріжжі»
Через перегляд і обговорення документальних фільмів запорізькі школярі вчаться розпізнавати маніпуляції, формують здатність співпереживати, усвідомлюють важливість людської гідності й відповідальності за свої дії. Документальне кіно дає змогу говорити з учнями про складне – чесно, глибоко і без зайвого пафосу. Воно створює простір для думки, діалогу і внутрішнього зростання.
У час війни такий простір – не розкіш, а життєва потреба. Учні навчаються у кіноклубі слухати і чути одне одного, поважати думку інших людей, відстоювати власні цінності в обговореннях і дискусіях після перегляду фільмів.
Для мене знайомство з кіноклубами Docudays UA почалося у 2015 році на семінарі з медіаграмотності, який проходив у Бердянську. Під час однієї з навчальних сесій я побачила документальний фільм Оксани Бураї «Лізо, ходи додому» про життя дівчинки з неблагополучної родини. Ідея показів фільмів учням вразила мене глибиною і можливістю розвивати комунікацію дітей, можливістю формувати у них критичне мислення, показати їм правовий аспект життя через реальні події на екрані. Це стало для мене справжнім відкриттям,
Небайдужа вчителька одразу почала проводити покази документальних фільмів у своїй школі. Виявилося, що цей інструмент допомагає говорити з дітьми про булінг і кібербулінг, насильство у сімʼї і формування людської гідності, волонтерство і патріотизм, правові питання й екологічні проблеми.
На основі цих фільмів я можу навчати учнів, як ставити перед собою мету і досягати її, як працювати і долати негаразди. Наші дискусії після перегляду фільмів допомагають формувати в учнів впевненість у тому, що кожна людина може стати рушійною силою змін. Це дуже важливо для їхнього майбутнього,
Для модераторки кіноклубу важливо, щоб це була системна робота, а не разова акція. Для вибудовування довіри з учнями і формування у них навичок критичного мислення потрібен час. Але переоцінити важливість цих зусиль неможливо.
Ми зараз із тривогою дізнаємося про випадки вербування підлітків у соцмережах російськими спецслужбами. Говоримо з учнями на цю тему, пояснюємо, які механізми впливу на них використовують вороги, а також пояснюємо, у чому полягає їх власна відповідальність. За моїми спостереженнями, для багатьох дітей це перший досвід спілкування на цю тему, і добре, що хоча б у кіноклубі вони мають з ким про це поговорити,
Любов Таукєнова зізнається, що результати обговорень фільмів деколи бувають вкрай несподіваними.
Я часто показую учням фільми на теми булінгу і кібербулінгу. Якось ми дивилися французький фільм «Пранкнули» про свотинг (вид кіберзлочину, що полягає у здійсненні неправдивих телефонних дзвінків у правоохоронні органи з метою повідомити про серйозні злочини – ред.) Чесно кажучи, я думала, що подібні злочини трапляються переважно в Америці чи інших країнах, і була шокована, коли мої учні розповіли про такі випадки зі свого життя. Найгірше, що у подібних ситуаціях вони не знають, куди звертатися. Важливо надати їм контакти гарячих ліній чи компетентних органів і пояснити, як себе захистити,
Модераторка кіноклубу впевнена, що документальне кіно допомагає дітям «приміряти» на себе різні життєві ситуації, проаналізувати поведінку героїв, надихнутися їхніми історіями і подумати, як досвід героїв фільму можна використати у своєму житті. Таке неформальне навчання дуже ефективне – учні вчаться і зростають на прикладі реальних людей, а не вигаданих героїв, вони починають бачити світ по-іншому.
На жаль, безпекові виклики обмежили для кіноклубівців можливість зустрічатися наживо.
Коли я відкрила у гімназії кіноклуб, ми зустрічалися тільки офлайн. У нас було місце для перегляду, де учні могли вільно почуватися, дозволяли собі відкрите й емоційне спілкування. Це була особлива атмосфера. Правду кажучи, коли перейшли на дистанційне навчання, на перших показах було непросто. Але поступово навчилися спілкуватися і через екран. Зараз всі активно включаються в обговорення, діляться своїми думками,
Вчителька зауважує, що дистанційне навчання позбавляє уроки жвавого діалогу з учнями, у них немає можливості активно висловлюватися, сперечатися одне з одним.
У дітей відчувається великий дефіцит емоційно ціннісного спілкування, живого обміну думками. Пригадую, як навесні нам дозволили провести перегляд фільму офлайн. Ми зібралися, як колись, – у кабінеті. Ця розмова пройняла мене аж до мурашок! Посходилися діти з різних класів і різних паралелей. Їм було цікаво. Довго не могли розійтися, просили: «Давайте ще трішки залишимося, давайте ще поговоримо!» Усі дуже скучили за цим живим звʼязком,
Ось так, у обговореннях фільмів і дебатах Любов Таукєнова формує у своїх учнів критичне мислення, вчить поважати інших людей і при цьому усвідомлювати власну цінність.
У багатьох моїх учнів слово «гідність» увійшло у вжиток саме після зустрічей у кіноклубі. Про неї зазвичай не говорять, не пояснюють значення і наповнення цього слова. А ми, переглядаючи фільми, робимо акцент на захисті людської гідності і повазі до неї. Це передумова формування покоління, яке змінюватиме нашу країну на краще,
Те, що подібні проєкти потрібні школярам, підтверджують і юні глядачки кіноклубу. Учениця гімназії Єлизавета Шемберко розповідає, що її однокласники чекають на такі уроки.
Це завжди несподівано: ми дивимося фільми на різні теми, з різними ситуаціями і героями. З кожного можна взяти для себе корисну інформацію, яка допоможе і в дорослому житті, і зараз. Документальні фільми «чіпляють». Коли обговорюємо їх, практично ніхто з однокласників не мовчить, усі хочуть висловитися,
Це кіно про реальне життя, воно не глянцеве і дуже правдиве. Якось дивилися фільм «Готель 22» про бездомних людей. У нас такі суперечки розгорілися! Ми на уроках зазвичай мало між собою спілкуємося, частіше просто даємо відповіді вчителям. А тут є можливість послухати, що думають твої однокласники. Дуже цікавий досвід для усіх нас,
Любов Таукєнова зізнається, що для неї це, напевно, найбільше визнання важливості її роботи.
Мені важливо донести до кожної дитини, що вона унікальна і неповторна, що вона має право на власну думку і може бути впевненою у моїй повазі до її поглядів. Сподіваюся, це допоможе моїм учням вирости гідними людьми,
Авторка: Ольга Бабчук