Демографічна криза вплине на кожного жителя Запорізького регіону – прогноз історика

Рівень народжуваності в Україні рекордно низький. Минулого року на світ з’явилося 187 387 українців. Це найменший показник за роки Незалежності. У Запорізький області в 2023 році народилося 3454 малюки. Менше тільки у Донецький та Херсонській областях (1448 та 452 дитини відповідно). У цій статистиці не враховані дані з тимчасово окупованих територій. Однак, як би ми і достеменно знали скільки дітей народилося в окупації, то кардинально на ситуацію це б не вплинуло. Бо останні 12 років тенденція не змінюється – щороку рівень народжуваності падає. Можливо зараз це не дуже помітно, але якщо брати довгострокову перспективу, то кількість новонароджених дітей прямо стосується кожного з нас. Чому – пояснює «Відбудова. Запоріжжя».

Почнемо з цифр. І щоб осягнути глибину проблеми порівняємо їх. В останнє в Україні зріст народжуваності зафіксували у 2012 році. Тоді народилось більше 520 тисяч малюків. Потім динаміка почала йти на спад. 

Найбільший спад, як бачимо, був у 2015 та 2022 роках. Причини очевидні – анексія Криму, бойові дії у Донецькій та Луганській областях, а згодом і повномасштабна війна. Власне, бойові дії –це один з головних факторів чому все менше українців наважуються народити дитину.

Я б не стала зараз народжувати другу дитину зараз головним чином саме через війну. Навіть якби я жила не у Запоріжжі, а десь подалі від лінії фронту. Ракети, дрони, сирени – є по всій Україні і люди гинуть невибірково. Я у захваті від жінок, які народили або планують народити у такий час, вони для мене неймовірні. Але я дуже емоційно переживаю будь-які прильоти, де б я не була. А з маленькою дитиною це ще складніше, – розповіла мама 4-річного сина Анастасія. 

Друга причина, чому все менше людей планують стати батьками вперше чи вдруге, це фінансовий стан. Часто на нього також впливає війна.

Економіка країни – це окремий біль. Щойно розплануєш свої витрати – ціни знов змінюються. При чому як на їжу, так і на комунальні послуги. У мого чоловіка невелика зарплатня, я тимчасово не маю постійної роботи. Очевидно, що для того, аби виховувати двох дітей, наших доходів недостатньо. Я б не хотіла, щоб друга дитина відчувала на собі нестачу якихось базових речей чи смаколиків, наприклад. Плюс питання житла. Ми живемо у квартирі, де достатньо місця сім’ї з однією дитиною: маємо окремі кімнати для сина та мене з чоловіком. Поселити другу дитину у вітальні, я вважаю, неправильно, – ділиться запоріжанка Анастасія. 

Водночас потроху збільшується кількість усиновлених дітей. У 2022 році таких було 752, а у 2023 році – 925. Однак, це все одно менше, аніж до початку повномасштабної війни. До прикладу, 4 роки тому в Україні усиновили більше 2 тисяч дітей.

Я б не наважилась зараз народити, але можливо б усиновила дитину. Бо зараз багато малюків залишились без батьків. Але знову ж таки – я маю враховувати свій фінансовий та майновий стани, – ділиться Анастасія.

Скорочується населення України і з інших причин. Зокрема, багато людей зникли безвісти під час бойових дій або, як прийнято казати, «за особливих обставин». За даними Міністерства внутрішніх справ України станом на жовтень 2023 року налічувалось близько 28 тисяч зниклих безвісти осіб (як військових, так і цивільних). Ще майже 20 тисяч українських дітей депортували до росії. І це лише підтверджені випадки. 

Беремо до уваги також показник смертності у країні. Даних за минулий рік ще немає, але на основі інформації за попередні 10 років можна припустити, що цифра буде немала.  

В останні 3 роки кількість померлих щонайменше удвічі більша за кількість новонароджених. Цей сумний факт прямо впливає на кожного з нас, хоча ми можемо навіть не замислюватися про це. Разом з тим кількість населення України зменшується і через те, що багато українців після 24 лютого 2022 року виїхали за кордон. За даними цифрового сервісу аналізу державних даних «Опендатабот» таких у нас 2,4 мільйони. За майже 2 роки повномасштабної війни багато біженців пристосувались до життя у нових країнах: знайшли житло, роботу, віддали дітей до місцевих садочків та шкіл. Чи повернуться вони на батьківщину? Чим довше будуть йти бойові дії, тим менша ймовірність цього.

У першу чергу рівень нашого життя погіршується через відтік висококваліфікованих спеціалістів – на війну або за кордон. Аж до того, що ми можемо із цим зустрічатися у побутовому житті. Наприклад, коли перукар, послугами якого ви користувалися, раптом їде жити в іншу країну. Якщо брати довгострокову перспективу, то можна сказати про посилення ефекту старіння нації: коли на меншу кількість молодого населення припадатиме більша кількість людей похилого віку. Тоді навантаження на пенсійну систему зростає, а рівень економічного розвитку падає. І цю проблему треба буде якось вирішувати. Наприклад, збільшувати пенсійний вік або збільшувати податковий тиск на економіку. Ані перше, ані друге не можна віднести до позитивних наслідків, – каже кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету Андрій Омельченко.

Невже далі буде тільки гірше? Зазвичай експерти розглядають 2 сценарії – песимістичний та оптимістичний. Ключове у кожному з них – результати та інтенсивність війни. Кожен рік бойових дій залишає свій негативний відбиток.

Якщо війна буде довгою, то Запоріжжя, наприклад, може залишитися прифронтовим містом, з яким мало хто захоче пов’язати плани на майбутнє, яке відчуватиме нестачу кадрів, інвестицій, буде загалом обмежене у своєму економічному розвитку. У більш оптимістичному сценарії все буде залежати від темпів та напрямків післявоєнної відбудови країни. Тобто наскільки країна і регіон стануть перспективними для проживання та розвитку. У будь-якому разі перед нами стоять дуже серйозні виклики, на які треба буде шукати відповіді, – зазначає Андрій Омельченко.

Після деокупації на розвиток Запорізького регіону впливатиме і те, що спершу треба буде зайнятись розмінуванням територій. За деякими оцінками на це може піти кілька десятиліть.

Не забуваємо і про ті проблеми, які існували задовго до війни: низька якість життя, корупція. Вони нікуди не зникнуть, а тільки посиляться. Бо тисячі людей залишились без власного житла, майна і звичних засобів до існування. Тільки у Запорізькій області зареєстровано більше 230 тисяч внутрішньо переміщених осіб. У такій ситуації демографічне відновлення – недосяжна мрія.

Зараз в Україні безумовно найгірша демографічна ситуація за всю її історію. Можна порівняти нинішню ситуацію із показниками, які Україна мала, коли була у складі СРСР, після Другої світової війни. Але тоді домінувало сільське населення, а це зовсім інший демографічний тип розвитку. Україна вже давно міська країна. А для такого типу країн в принципі характерне зниження демографічних показників. Тож про якесь демографічне відновлення після війни важко говорити. Плюс ще питання до тих людей, які виїхали за кордон. Чи вони повернуться, чи ні. Бо якщо вони вже знайдуть там спосіб існування, буде дуже важко казати про їхнє повернення у майбутньому, – каже історик.

Світова історія останніх десятиліть не знає прикладів подібних ситуацій до тої, яка зараз складається в Україні. Тож яким буде майбутнє нашої країни спрогнозувати важко. Зрозуміло одне: потрібно буде багато працювати, аби хоча б повернутися до того рівня розвитку, який був до війни.

Війни останніх десятиліть – це переважно конфлікти, які велися в країнах, де домінує сільське і молоде населення. Їм було простіше відновлюватись, бо для цього демографічного типу характерне швидке відновлення населення. А російсько-українська війна – це, мабуть, перший широкомасштабний конфлікт, в якому беруть участь країни з переважно міським населенням, кількість якого і до того зменшувалося. Можна порівняти Україну з тією ж Європою після Другої світової війни, але потрібно зважати на те, що у Європи в принципі і довоєнний економічний розвиток був кращий і їй легше було відновитися, бо кращий був людський капітал. Вирівняти ситуацію вдалося за рахунок мігрантів. Україна тут принципово відрізняється. Тож наше майбутнє буде залежати від наслідків війни і від економічної політики на всіх рівнях,  – підсумував кандидат історичних наук Андрій Омельченко.