Втрата рідних і туга за домом: запорізька психологиня розповіла, як переселенцям впоратися з емоціями
Від початку повномасштабної війни Запорізька область прийняла близько 230 тисяч вимушених переселенців. Однак не всім вдалося адаптуватись і стабілізувати свій психологічний стан. Як впоратися з власними емоціями і тугою за домом та рідними розповіла психологиня Вікторія Чернова в інтервʼю «Відбудові. Запоріжжя».
Вікторія Чернова – психологиня, тренерка громадської організації «Тиша». Понад 2 роки працює у громадському секторі з ВПО, особами з інвалідністю та людьми, які постраждали від насильства. Допомагає людям змінити негативні думки та звички, а також розібратися з внутрішніми проблемами.
– Розкажіть, будь ласка, як працюєте з ВПО, які сумують за домом та рідними?
– Найперше – це базова емпатія, тобто дати людині зрозуміти, що вона не сама в цих процесах. Хоч стан є жахливим і його складно переносити – це не назавжди. Люди стикаються з тугою за домом та рідними ще з 2014 року і зараз є багато успішних кейсів, коли ВПО реалізувались на нових місцях. Це означає, що не весь досвід буде важким і схожим на випробування.
У громадському секторі є різні види допомоги ВПО – можливість перекваліфікації, безоплатна психологічна допомога тощо. Важливо, щоб люди знали про них, бо це допоможе їм знайти той базовий ресурс, щоб рухатись далі. Порозумітися допомагає те, що я сама переселенка, яка виїхала з окупації. Тоді люди мають вищий рівень довіри до мене.
– Що допоможе переселенцям справитись із тугою за домом чи рідними?
– Люди насправді дуже сильні, але не завжди усвідомлюють, наскільки здатні відновитись і адаптуватися до нових умов. На них дуже тисне відчуття туги та горя. Людина горює, а родина, друзі і суспільство загалом тисне на те, що треба залишатись продуктивним: після переїзду терміново шукати житло і роботу, заводити собаку та бути цінним членом суспільства. В результаті ми маємо людину з високим рівнем тривожності, якій складно взяти своє життя у свої руки і щось робити.
У першу чергу треба звернутися до себе: що я зараз відчуваю, що мені потрібно. Треба визнати, що зараз може бути сумно і погано, дати собі час прожити горе.
Читайте також: Від навчання до розвитку творчих здібностей: як працює новий центр для дітей ВПО у Запоріжжі
Другий крок – знайти способи себе підтримати. Не обов’язково йти до спеціаліста, бо ніхто не знає, як підтримати людину, краще за неї саму. Найчастіше люди кажуть: «Єдине, що я хочу – це повернутися додому». Звісно, що цю можливість нічим не можна замінити. Але можна робити все можливе, щоб відчуття дому сформувалося на новому місці. Наприклад, хтось вдома кожної суботи ходив із сім’єю у парк пити каву і дивитися на качок – цю традицію можна трансформувати й піти на умовну «Райдугу». Тут головне, що це повторюється і зберігається прив’язка до відчуття, якого нам бракувало.
Третій момент – постійно треба про себе піклуватися. Потрібно добре харчуватися, спати, бувати на свіжому повітрі, мати роботу і хобі. А без цієї бази налагодити життя неможливо. Якщо якийсь із цих моментів не виходить зараз задовольнити, то треба звернутись до спеціалістів – психологів, терапевтів. Ми можемо забувати про цю базу, коли постійно кудись біжимо, намагаємось досягти якихось цілей.
– Як суспільству правильно спілкуватись з ВПО?
– Краще запитати про це людину, з якою ви збираєтесь комунікувати. Багатьох дратує, коли говорять, що на окупованих територіях всі колаборанти, які чекали на ворога. Всі ці фрази узагальнюють групу людей і це абсолютно точно шкідливо. Не варто говорити, що всі на окупованих територіях зрадники. Це не так.
Також можна дізнатись, чого людина потребує зараз. Можливо, їй треба мультиварка, а у вас якраз їх дві і одну ви можете віддати. Можливо, людині хочеться провести час якимось чином на вихідних, але в неї досі немає друзів у новому місці, то можна запропонувати кудись сходити разом. Такі прості людські моменти є дуже важливими.
– Що робити, якщо на ТОТ помер хтось із рідних?
– Тут знову ж таки важливий момент горювання. Його треба проходити з турботою про себе – перш за все не вимагати якихось правильних рішень в цей момент. Коли людина стикається з горем втрати, вона стає менш раціональною й конструктивною. Емоції виходять на перший план і людині дійсно треба дати можливість просто їх прожити. Ні, ніхто не збожеволіє від цього, не втратить розум. Треба поплакати, випустити емоції, але зробити це безпечно для себе та інших.
Горе – це індивідуальний процес і не завжди йдеться про носіння трауру. Якщо вам хочеться і у вас є можливість взяти пару вихідних, щоб ізолюватися від усіх, – зробіть це. Якщо хочете провести час у колі родини – попросіть їх побути поруч з вами.
Потім важливо попрощатись, навіть якщо не вдасться бути на похованні. Це важливо для всіх членів родини, включно із дітьми. Можна зібратися за спільним столом, згадати радісні моменти, пов’язані із померлою людиною. Можна написати листа зі словами вдячності чи вибачень. Можна посадити дерево в пам’ять про цю людину або сходити до церкви, якщо це важливо для вашої родини. І, звісно, важливо зберігати пам’ять про неї. Це нормально, що на початку буде боляче, багато сліз чи злості, але це все період часу.
Читайте також: Гуманітарна допомога для ВПО з Бердянська – як у Запоріжжі працює хаб для бердянців
– Як підтримати людину, яка втратила когось із рідних на ТОТ
– Важливо просто спокійно говорити. Можна прямо запитати: «Я не хочу тобі зашкодити. Можливо є теми, які мені варто оминати, чи слова, яких не варто говорити?». По-перше, це буквально змусить людину подумати про те, що її турбує. А по-друге, вона зможе дати чіткі інструкції, про що варто і не варто говорити.
Також люди у стресі часто можуть банально забувати їсти чи приймати душ. Треба нагадувати їм про це. Можна приготувати улюблену страву, заварити чай і так далі. Здавалося б, дрібниці, але вони дуже важливі насправді.
– Чи вдосталь програм та проєктів для ВПО реалізують місцева та державна влада? Чи позитивно це впливає на їх психологічний стан?
– Багато чого вже зроблено, але цього замало. Було б добре, якби переселенці могли б легше знайти житло. Також багато з них скаржаться, що роботодавці не беруть їх працювати. Власне, допомога у питаннях житла і роботи буде позитивно впливати і на їх психологічний стан.