Це називається «виживання»: Володимир із Енергодара про роботу на ЗАЕС і життя в окупації без російського паспорта
Володимир – мешканець тимчасово окупованого росіянами Енергодара у Запорізькій області. Усе своє життя чоловік присвячував роботі на Запорізькій атомній електростанції, аж допоки працювати там стало неможливо без російського паспорта й контракту з «Росатомом». Понад два роки йому вдавалося переховуватися від росіян, перш ніж покинути рідне місто та виїхати з окупації. На що росіяни перетворили ЗАЕС і як їхня пропаганда впливає на мешканців Енергодара – Володимир розповів журналістам «Почутих».
Тільки корисні та достовірні новини! Підписуйтесь на telegram-канал «Відбудова. Онлайн»!
«Ми на полях стояли, нами прикривалися росіяни»
У квітні 2022 року Володимир вперше покинув вже окупований Енергодар, їздив у Запоріжжя до лікарні. Йому дивом вдалося виїхати, бо чоловіків тоді взагалі не випускали.
Близько місяця він пробув у Запоріжжі. Коли треба було вертатися, довго шукав перевізника. Каже, що була можливість заїхати разом із колоною, яка везла на ЗАЕС гуманітарну допомогу або обладнання, але тоді Василівку закрили.
Поїхали через Херсон, добиралися понад чотири доби. Пройшли всі кола пекла. Ми на полях стояли, нами прикривалися росіяни. Українські солдати нас не пропускали, казали: «Вони вас просто зараз весь день на сонці будуть тримати». Так і вийшло. Ми проїхали по сірій зоні, а росіяни зупинили й сказали: «Вертайтеся». Куди вертатися? Зібралася колона — близько 30 машин і мікроавтобусів: хтось ліки віз в Енергодар, хтось — запчастини якісь. Ми вирішили стояти,
«Ми виконували свою роботу, бо це було необхідно»
Коли Володимир повернувся в окупацію, то одразу приступив до своїх обов’язків на ЗАЕС. Мешканець Енергодара не приховує – до останнього ходив на роботу.
Скажу одразу: так, ми виконували свою роботу — бо це було необхідно. Але це вже було не те — станція зупинялася, просто зупинялася. Потім почали пропонувати підписати контракт із «Росатомом» — і тут уже люди стали ділитися: на «правих» і на «лівих»,
Його пропуск на станцію заблокували у січні 2023 року, а в лютому 2024-го вже заблокували пропуски всіх інших, хто не підписав контракт. На їхнє місце почали набирати новий персонал серед місцевих, часто без належної кваліфікації.
Замість нас понабирали деякий персонал із місцевих — просто колишніх пияк узяли. Знаю, що навіть слюсаря 70-річного. А росіяни кричать, що там усі фахівці, що атомна безпека в них на найвищому рівні. Нібито вони щодня по 60-80 дронів над станцією збивають. Це абсурд. Повний абсурд. Це ж не так просто у дрон влучити, а вони над станцією просто-таки пачками їх «збивають»,
«Російський паспорт у них там — це найголовніше»
Щойно пропуск Володимира заблокували, він перебрався з Енергодара в село, перевіз туди всі свої речі. Згадує, що весь час намагався щось робити: майструвати, будувати, саджати дерева.
Але все одно треба було виїжджати за ліками чи продуктами. Російські військові двічі зупиняли його на блокпостах. Їх не цікавили ні документи на автомобіль, ні водійське посвідчення — лише паспорт. Чоловік відповідав, що нібито тричі ходив за паспортом, але черги були дуже великі. У відповідь йому погрожували: «Ще раз зупинимо і повеземо тебе туди без черги».
Я паспорт отримав лише нещодавно, перед виїздом. Знаєте, є таке чарівне «бути на видноті й бути непоміченим». Я перебував не в Енергодарі. По правді сказати, у самому місті я зміг би протриматися лише у квартирі. Але й то не факт… вони навіть по квартирах ходили. Російський паспорт у них там — це найголовніше,
«Ти податки платиш, дурню! А податки куди йдуть?»
Чоловік каже, що мешканці Енергадара на все це реагують по-різному: хтось спокійно може розмовляти з ними, тоді як інші так сильно хвилюються, що не можуть сказати й слова.
На його думку, так і з пропагандою: одні люди здатні критично мислити, аналізувати новини й шукати правду, а інші просто рано чи пізно починають вірити у все, що їм говорять.
Промивають мізки вони дуже добре. Я якось у місті тиждень побув, а там же канали всі російські, я Скабєєву подивився. Одразу вимкнув — мені вистачило. Подумав, що вона скоро скаже, що звати мене насправді інакше. Хто хотів — одразу перевзувся. В основному так, мовляв: «А що тут такого? Я ж снаряди не подаю». Я кажу: «Ти податки платиш, дурню! А податки куди йдуть?». От і вся відповідь,
Проте задля безпеки чоловік продовжував спілкуватися з такими людьми, але відмежував себе від них.
Я з ними не перервав спілкування. І от чому: якби я перестав з ними спілкуватися, я б так довго не протягнув. Я усміхався їм, вітався з ними, але відмежував себе від них. Це називається «виживання»,
Зрештою, ділиться чоловік, без російського паспорту в окупації вже не прожити. Тож він прийняв рішення виїхати з Енергодара, хоча до останнього мав надію, що ЗАЕС повернеться під контроль українських енергетиків.
Нині Володимир готується взятися до роботи на одній із станцій вже на підконтрольній Україні території.
Мені здається, найголовніше зараз — почати все спочатку. І зробити все для того, аби це чимшвидше закінчилося. Я продовжуватиму робити те, що добре знаю і вмію, я працюватиму на станції,
Раніше ми також розповідали історію подружжя із окупованої росіянами Малої Білозерки Запорізької області. Жити і працювати там чи отримувати бодай мінімальні медичні послуги, не погоджуючись на російський паспорт, – стало майже неможливо. Тож влітку 2024 року вони покинули рідне село, переїхавши до Запоріжжя.