«Громада повинна жити»: як Кушугумська ТГ справляється із викликами, які кидає війна
Кушумуська ТГ колись – тиха громада у кількох хвилинах їзди від Запоріжжя. Зараз – прифронтова зона, якій доводиться фактично виживати у нових реаліях. «Відбудова. Запоріжжя» поспілкувалася із головою громади Володимиром Сосуновським. Чому вирішили віддати усі доходи на допомогу ЗСУ, чи справились із наслідками підриву Каховської ГЕС, як стали одними з лідерів реалізації програми «єВідновлення» – читайте у цьому матеріалі.
– Повномасштабна війна принесла чимало проблем для Запорізької області. Які з них найбільше вплинули на Кушугумську громаду?
– 2022 рік був надзвичайно тяжким, зокрема, через ворожі прильоти. У 2023 році стало трохи легше, хоча росіяни все одно гатили по наших селищах. Загалом пошкоджено більше 300 будинків: позлітали дахи, повибивало вікна, двері. Завдяки гуманітарним організаціям, волонтерам, місцевим мешканцям та комунальникам нам вдалося зробити ці будинки придатними для життя. Були і більш серйозні руйнування. У Кушугумі один будинок повністю знищила російська ракета С300, у Малокатеринівці 4 хати повністю вигоріли. Сьогодні наші спеціалісти працюють над тим, щоб люди отримали компенсацію за втрату майна через «Дію».
– Ваша громада досить успішно реалізує державну програму «єВідновлення» на своїй території. Завдяки чому це вдається?
– Основне – це робота нашої команди. Для нас важливо надавати соціальну допомогу і вирішувати питання компенсації за пошкоджене майно, щоб люди відчули хоча б мінімальне піклування, гарне відношення до них і скоріше отримали допомогу. Не всі люди мають смартфони, «Дію» чи навики роботи з гаджетами. Тому у нас є юрист та архітектор, які активно допомагають людям подавати заявки на «єВідновлення». Ми одні з лідерів по цьому в реєстрі пошкодженого майна. Ми розуміємо, що людям тяжко, тому намагаємось їм допомагати.
– Чи багато вимушених переселенців переїхали у Балабине, Кушугум та Малокатеринівку? Як вони інтегруються у життя громади?
– З початку повномасштабної війни до нас почали активно заїжджати ВПО з Бердянська, Мелітополя, Енергодара, Василівка, Маріуполя. Це десь 3,5 тисячі людей, але насправді їх може бути і більше, бо є ті, хто реєструвався у «Дії» і ми не знаємо їхню кількість. Разом з тим приблизно 30% місцевих мешканців у нас виїхало. Тобто відбулося таке заміщення.
Ми намагаємось допомагати їм усім, чим можемо. Певну кількість ВПО ми працевлаштували у виконавчий комітет, у школи. Вони, власне, замінили тих наших спеціалістів, які виїхали. У нас щодня працює Центр надання одягу. Спочатку місцеві мешканці самі приносили туди речі, потім почав допомагати Червоний Хрест – заводили одяг, постільну білизну. Люди продовжують ходити туди. Кілька разів на місяць ми роздаємо гуманітарну допомогу.
– Часом у соцмережах з’являються повідомлення про те, що міжнародні партнери втомилися від війни у Україні і зменшують обсяги гуманітарної допомоги. Чи так це насправді?
– Ні, допомога йду дуже активно. Якщо брати матеріальну допомогу, то у нас її отримали близько 800 домогосподарства. Донори також надавали сертифікати на 12 тисяч гривень, завдяки яким люди могли купити необхідне для ремонту після прильотів. Від 10 до 25 тисяч гривень отримували люди на закупівлю необхідного для городництва. Дуже дякуємо всім міжнародним організаціям, донорам, які йдуть на зустріч нашим людям, надають грошові виплати чи продукти.
– Підрив Каховської ГЕС окупантами у червні минулого року став шоком для всієї країни. Ця подія безпосередньо зачепила і Кушугумську громаду. Чи впорались ви з її наслідками?
– Пам’ятаю, як перед цим навесні було підтоплення. Тоді багато про це говорили, приїжджали журналісти. Вже потім був підрив Каховської ГЕС. В момент громада зовсім залишилась без води для поливу. Вода від берегів заливів Дніпра відійшла на 120-150 метрів, Каховка фактично зникла. Там вже повиростали дерева висотою до 2 метрів.
У нас на території близько 10 тисяч дач, 73 дачні кооперативи. І тепер і дачники, і місцеві мешканці не можуть влітку вирощувати городину, бо питної води для поливу не вистачає. На сесії було прийняте рішення заборонити полив питною водою, бо розуміємо, що комунікації можуть не видати достатню кількість води навіть просто для пиття. Сьогодні ми ведемо перемовини щодо будівництва свердловин, щоб люди все ж мали змогу займатися городництвом. Матеріали нам мають надати міжнародні донори, а саму свердловину будемо бити за місцеві кошти.
– Минулоріч восени у місцевих бюджетів забрали військовий ПДФО. Як це позначилось на Кушугумській громаді?
– У вересні 2022 року у нас була величезна проблема з виплатами освітянам. Я попереджав їх, що будемо виходити на простій, бо немає грошей на зарплату. Коли ми зареєстрували у нас 2 воєнні бригади і пішов ПДФО, то стало значно краще. Простоїв не було, ми все виплатили, ще і на премії педагогам залишилось. Зараз ситуація така: ПДФО, яке ми зекономили у минулому році, воно перейшло на цей рік. Ми розподілили його копійка в копійку і закрили питання зарплат.
– Попри це, на минулій сесії місцевої селищної ради було вирішено віддати на потреби ЗСУ 40 млн гривень, а це увесь бюджет доходу 2024 року.
– Ми знаходимось поблизу зони бойових дій, також бачимо де і скільки прилітає по інших населених пунктах. Бачимо, що є поранені та загиблі від російських обстрілів. Наші мешканці фактично живуть у постійному психологічному дискомфорті: тривоги, вибухи, страх. Багато хто виїжджає. Я намагаюся якось їх втримати, тому що нові люди не хочуть їхати до прифронтових селищ, хоча ми багато чого робимо для безпеки. Але що маємо, то маємо. Треба це витримати і продовжувати працювати на перемогу. Тому ми і вирішили допомагати нашим захисникам всіма способами. Ми вже закупили дрони, тепловізори, далекоміри. Плануємо передавати їх у ті частини, які були зареєстровані на території нашої громади. Вони працюють на нулі у Запорізькій області. Ми віримо у наші Збройні Сили і хочемо їм допомогти.
– Якщо не брати воєнну складову, то чим громада живе зараз? Які заходи відбуваються?
– До війни у нас багато діточок займалося боксом, класичною боротьбою, бальними танцями. У 2022 році у них майже не було тренувань. Але потім всі звикли до нових реалій. Ми надали безпечні місця для занять у будинку культури та спорту і в гімназіях, де є укриття. Кушугумська гімназія почала працювати за змішаною формою навчання. Діти займаються у капітально відремонтованому укритті. Зараз працюємо над цим питанням у Балабиному та Малокатеринівці. Захист наших дітей, усіх мешканців громади – це дуже важливо. Ми створили Агенцію розвитку громади, щоб вона постійно залучала до співпраці нових донорів. У нас проводяться спортивні заходи, творчі майстер-класи, заняття з цифрової грамотності для людей поважного віку. Багато людей бере участь у цьому. Громада повинна жити. Бо якщо люди виїдуть, то це буде просто якась зона розмежування між фронтом та Запоріжжям.
– Якою ви бачите Кушугумську громаду після деокупації Запорізької області та після перемоги України?
– До війни ми планували побудувати дитячий садочок та стадіон. Мали почати у 2022 році, але не судилося. Тому хотілося б, як тільки настане мир, завершити ці проєкти. Провести на стадіоні обласний чи всеукраїнський турнір, як це було раніше. Наприклад, на турнір з боксу до нас приїжджало 250 дітей з інших областей. Це була наша візитівка.
Також, коли я працював головою Балабинської громади, у нас дуже полюбляли святкувати день селища. Ми проводили концерти, запрошували знаменитостей, люди спілкувалися, відпочивали. Це була величезна радість. Хочеться знову відчути це. Звісно, відсвяткувати перемогу з усіма нашими хлопцями, які зараз у ЗСУ.