Допити, погрози, депортація. Журналістка про свій шлях до батьків в окуповане місто

Росіяни окупували рідне місто Іванни (ім’я змінене), що на Півдні України, у березні 2022-го. Понад пів року вона прожила в окупації, після чого разом із донькою виїхала на Захід України. У 2024-му жінка вирішила провідати літніх батьків, які через стан здоров’я не змогли евакуюватися і залишилися на захопленій території. Шлях туди пролягає через РФ. Спочатку Іванна рушила до Польщі, далі – до Білорусі, а звідти – літаком в аеропорт «Шереметьєво» (Підмосков’я).

Про те, що говорили на фільтраціях, як росіяни розлучали сім’ї і чому жінку видворили за межі РФ – у розповіді Іванни для журналістів «Почутих». 

Тільки корисні та достовірні новини! Підписуйтесь на telegram-канал «Відбудова. Онлайн»!

«Чому не згадали про батьків раніше?». Фільтрація в Білорусі

Вона їхала звичайним рейсовим автобусом зі Львова до Польщі. Далі – у Білорусь. Тамтешні водії дивилися співчутливим поглядом. «Ви розумієте, що з вами будуть проводити бесіду [силовики]?», – питали вони. За її словами, пересічні білоруси співчувають українцям через те, що відбувається в країні. Вони не розуміють, чому ми повинні проходити такий шлях, щоб потрапити до себе додому на тимчасово окуповану територію.

Перша фільтрація проходить у Білорусі. У кого був український закордонний паспорт – викликали на бесіду. Допит вели спецслужбовці.

Один із них каже: «О, ще одна кандидатка на повернення». До мене було упереджене ставлення: «Чому ви їдете саме зараз? Чому ви не згадали про батьків раніше? Повертаєтеся, щоб переоформити своє майно?» Вони розмовляли зверхньо,

Форма білоруської спецслужби дуже нагадувал їй форму міліції радянських часів. А ще жінка має два татуювання на руці, і це їх дуже насторожило. Вони тиснули: «Можемо не пропустити. Ти можеш поїхати ще звідси назад».

І, чесно кажучи, в мене було бажання на тому етапі розвернутися і дійсно поїхати. Білорусь і Польщу з’єднує міст через річку, і ті, хто не проходить фільтрацію в Білорусі, пішки по ньому повертаються до найближчого автобусу, який їде назад у Польщу,

З кожним розмовляли, телефони забрали на перевірку. Іванна купила телефон пів року тому, бо старий розбила. Вони почали розпитувати, чому на телефоні дуже мало фотографій. «Чого ви його чистили?» – питав білоруський прикордонник. При цьому в Білорусі не підключають телефон до спеціальної програми, як у росії, щоб відновити видалені повідомлення. Спецслужбовець переглянув переписки в телеграмі, запитав про дітей. Передивився в контактах фотографії, запитав, хто є хто. Перевірили, чи є квиток з Білорусі до Шереметьєво. Вона мала український паспорт, отже, квиток з Білорусі до Москви обов’язковий.

Морально це все дуже тиснуло. Я повертаюся до себе додому і повинна подолати такий шлях, ніби я винна, що звідти виїхала. Бесіду там пройшли всі. Нам видали наші паспорти, віддали телефони, пропустили. Передивилися валізи. На нашу зміну попалися доволі грубі прикордонники,

Сіли в автобус, рушили. У Бресті їх зустрів перевізник на Mercedes Sprinter. Звідти вони їхали в аеропорт Мінська, де перевізник уже купив їм квитки на літак до Шереметьєво.

«Усі будете отримувати російське громадянство». Фільтрація в Шереметьєво

Найжорсткіша фільтрація відбувається в Шереметьєво, зазначає Іванна. Один із терміналів Шереметьєво росіяни облаштували саме для фільтрації. Там є окремі віконця для тих, хто має лише українські закордонні паспорти.

Їх відправляли на окремий вхід, забирали паспорти, фотографували, брали відбитки пальців, питали, куди їдуть – звичайний паспортний контроль. Далі чекали, коли в коридорі в мікрофон покличуть за прізвищем в окрему кімнату.

Морально це виснажує. Страшно було, бо не розуміла, що питатимуть, чи пропустять. Страшна була невідомість. Нас було небагато, наш рейс прилетів десь о шостій вечора, і ближче до дев’ятої-десятої вечора нас по одному викликали на допит через великий довгий коридор. Це була «кімната для бесід». Слова «фільтрація» там немає,

Кімната як з радянських часів, згадує жінка. Стоїть стіл, стілець пошарпаний, сидить службовець. Він має аркуш паперу, де записує паролі від соцмереж, телефон, прізвище, ім’я, по-батькові.

Забрали телефон, склали у конверт. Узяли відбитки пальців. Далі – фотографували, як у тюрмі. З розмежуванням зросту, у профіль, у фас.

Не скажу, що зі мною якось довго розмовляли. Про Бандеру питали: «Чи правда, що в нас вулиці іменем Бандери називають?»

Телефон перевірили. Знайшли в переписці з родичем кілька не дуже приємних слів про росіян. Відновили те повідомлення. Телефон там під’єднують до якогось пристрою і відновлюють усе, що було видалено, що намагалися заховати…  І ще їх цікавило, чому телефон новий. Вона розказала, що розбила. Спитали, чи є докази того, що розбила.

Вони поцікавилися, чому дитина не їде разом із нею. Іванна пояснила, що відповідає лише за себе, а донька вже повнолітня і сама вирішує, що їй робити. Ще спитали, яку мала роботу до 2022-го. Жінка відповіла, що працювала журналісткою. Питали, чи знає, де там (на території, яка була на той час під контролем України – ред.) були бази чи техніка українського війська.

На тому етапі їй сказали зразу, що вона не пройшла фільтрацію і що ще не час повертатися додому: «Настане той час, коли ви будете повертатися не таким шляхом і разом з дитиною. Будете всі разом отримувати російське громадянство». У всіх тих, хто не проходить фільтрацію, беруть зразок ДНК.

Від самого початку я знала, що шанси проїхати низькі. Я прийняла ситуацію, взяла аркуш паперу з відмовою й пішла чекати, коли нас відправлять назад. На той час (осінь 2024-го року — ред.) якщо ти оплачуєш повну суму перевізнику ($350 доларів – ред.), але не проходиш фільтрацію, тобі не повертають гроші. Тому я порахувала, що вигідніше буде мені оплатити просто до Шереметьєва – $150. Так і зробила,

«Малеча не витримувала». Роз’єднання сімей в Шереметьєво

На все про все в мене в Шереметьєво пішло 12 годин, може, більше. Інші люди по три-чотири доби, бувало, чекали. Може, мені пощастило, що мене там не «пресували». Бо виходили дівчата з допиту і плакали, бо на них там насідали,

Іншим людям, за її словами, відразу після допиту про відмову не казали. Їм довелося чекати. Декому потім вручили аркуш паперу з написом про «небажаний в’їзд на територію російської федерації». Може бути заборона на в’їзд на 20 років, 50 і так далі..

Багато людей їхали з дітьми, навіть із малюками. Дітей на допит не запрошують. Якщо маму покликали на допит, то дитина сидить сама в залі очікування. Були істерики, малеча не витримувала.

Багато було цілих сімей, яких не пропускали, каже Іванна. Наприклад, була одна родина: жінку пропустили, чоловіка – ні. Поки він був на допиті, дружина пройшла. Жінка пройшла фільтрацію – її забирали на ту сторону. І все, назад вийти неможливо. Чоловік не пройшов фільтрацію, його депортували, а жінка поїхала додому…

«Дехто по дві доби чекав рейсу». Депортація

Коли вручили цей папірець із відмовою на в’їзд, Іванну перевели в інший зал аеропорту. Паспорт і багаж на руки не віддали. Вона мала квиток авіакомпанії, тож коштом авіакомпанії її депортували. Депортують у ту країну, з якої ти прилетів. Жінку відправили у Білорусь. Тих, хто сам купляв квиток туди й назад, відправляють назад на тих літаках, де є вільні посадкові місця. Дехто по дві доби чекав рейсу.

О шостій ранку ми прилетіли туди (в аеропорт «Шереметьєво» – ред.), а на наступний день о шостій ранку депортували тих, хто не пройшов фільтрацію. Паспорти і речі нам віддали вже в Білорусі після того, як ми заповнили анкету,

Там теж силовики збирають усіх, кого депортували, і ведуть в окрему кімнату, де треба заповнити бланк із особистими даними. Людям, яким заборонили в’їзд у росію на певний строк, така сама заборона і до Білорусі, бо Білорусь і росія мають спільну базу людей.

З Білорусі їдеш назад на польський кордон. А там – обираєш, куди тобі їхати далі вже своїм коштом.

Я не повернулася… Намагалася повернутися [до батьків], але в мене не вийшло…