Для тих, у кого немає нічого, окрім величезної жаги до життя: як на Запоріжжі працюють Центри підтримки та розвитку жінок

За даними Мінсоцполітики майже 5 мільйонів українців мають статус вимушено переміщених осіб. 60% з них – це жінки. Комусь самотужки, комусь із дітьми на руках, комусь зі старенькими батьками довелося фактично починати життя наново. Стрес, виїзд з батьківщини, втрата рідних людей, житла та фінансової стабільності – це лише частина проблем, із якими могли стикнутися переселенки. На Запоріжжі їм допомагають у Центрах підтримки та розвитку. Якими результатами роботи вони можуть похизуватися – розкаже Відбудова. Запоріжжя.  

Як все починалося? 

У Запорізькій області є два Центри  підтримки та розвитку жінок: власне у самому обласному центрі та у селі Лукашеве, що у Широківській громаді. Координує їхню роботу Наталя Селюкова. Вона також очолює громадську організацію «УкрПростір». Жінка розповідає: ідея допомагати жінкам-переселенкам з’явилася ще у перший місяць повномасштабної війни. Тоді почали видавати гуманітарку: продукти харчування, засоби гігієни та ліки. Паралельно спілкували із жінками, аби зрозуміти, що їм потрібно більше за все. 

Вже з травня 2022 року ми почали проводити психологічні консультації, бо саме у них були чи не найбільша потреба. У липні ми почали працювати за грантової підтримки ООН Жінки вже як безпечні простори для жінок та дівчат, – згадує Наталя Селюкова.

У роботі дуже допомагали постійні опитування, адже вони давали розуміння на чому потрібно зосередитись. Так вдалося виявити, що не всі жінки були готові ходити на індивідуальні консультації. Тому запровадили групові заняття. Робили акцент і на протидії гендерно зумовленому насильству. Потім півроку працювали суто на волонтерських засадах. А у липні 2023 року «безпечні простори» перетворились на  Центри підтримки. 

Тоді ми почали потроху змінювати формати роботи. З’явилося багато постійних відвідувачок, вони стали більш психологічно стабільними, їхні потреби вже не так часто змінювались. Ми почали розуміти, що час допомагати їм рухатись далі, і зробили акцент на фінансовій стабільності, – згадує пані Наталя.

Спершу – робота над собою, потім – над фінансовим станом

Жінкам розповідали як працевлаштувалися, як відкрити власну справу. Провели конкурс грантів. У ньому могли взяти участь не тільки вимушені переселенки, а і запоріжанки, які постраждали від війни. Учасниці змогли отримати гроші на підвищення кваліфікації, опанування нової професії, відкриття чи відновлення бізнесу. Кожна мала свої потреби і могла обрати чого вона хоче найбільше, комфортніше їй працювати на когось чи на себе. Зареєструвала ФОП та почала власну справу навіть одна з найстарших відвідувачок Центрів підтримки, якій 67 років. 

Грантовим конкурсом ми пишаємося найбільше. Ми точно не унікальні у таких заходах, але ми змогли зрозуміти, що саме потрібно учасницям, аби вони отримали бажаний результат. Тоді ми провели додатковий курс, де навчали чітко визначатись з ідеєю, працювати з фінансами, складати бізнес-плани, просувати свою роботу у соцмережах, писати резюме, подавати звітність і так далі, – каже Наталя Селюкова 

Для декого це стало ще однією можливістю розірвати коло насильства. Бо ж фінансова самостійність дає жінці змогу піти від насильника, бо у неї є кошти на проживання та утримання себе. 

Ще одним дуже популярним форматом роботи у Центрах стали шведські гуртки. Вони працюють за принципом рівний-рівному. Тобто самі відвідувачки вчать одна одну чомусь новому: проводять заняття з йоги, української та англійської мов, опановують техніки хенд мейду. Врешті такі заходи допомогли не лише згуртуватись та психологічно розвантажитися, а декого навіть надихнули почати власну справу. 

Разом – не так страшно

Загалом через Центри підтримки пройшли близько тисячі жінок. Лише кількадесят з них відвідали їх один раз. Усі інші приходять регулярно: хтось раз на тиждень, а хтось не пропускає жодної зустрічі. 

Ми розуміємо, що у нас є пул людей, яких ми просто не можемо кинути, бо ми їм потрібні. Відвідувачки розповідають, що в них у родинах жартують, мовляв вони ходять до нас ніби до «дитячого садочку», де можна цікаво провести час і чомусь навчитись, – розповідає координаторка «Центрів підтримки та розвитку жінок Запорізької області».

За словами Наталі Селюкової, левова частка жінок, які ходять до Центрів підтримки, до повномасштабної війни не брали участь у громадських активностях. Жили за принципом дім-робота-дім, на свята могли вийти кудись «у місто». Однак, тепер все докорінно змінилося. 

Ми бачимо велику різницю між тим, якими жінки були при нашій першій зустрічі і якими вони стали зараз. Вони дуже змінилися і здружилися між собою. Перед новорічними святами у нас дівчата, які виготовляють різні солодощі, об’єдналися і зробили одне велике замовлення, щоб кожна змогла заробити копійчину. Тобто вони не конкурували між собою, а разом робили одну справу, – каже пані Наталя.

Звичайно, організувати роботу двох Центрів підтримки справа не з легких. Потрібно шукати фінансову підтримку, працювати з документами, вигадувати теми для заходів, організовувати їх, проводити постійні опитування. Втім, за словами Наталі Селюкової, саме робота з людьми – це один з найскладніших аспектів.

Дуже складно було на початку, коли треба було визначити усі тригерні моменти і приділити їм увагу, коли треба було створити отой безпечний простір для групи абсолютно різних людей, де ніхто ніколи один одного не бачив раніше, де всі мають психологічні травми, щоб кожен зміг говорити про те, що хочеться. А найскладніше – це слухати історії жінок і у цей же час зовні залишатися спокійною, щоб мати змогу підтримати, – говорить координаторка.

Разом з цим позитивні відгуки відвідувачок допомагають координаторці «Центрів підтримки та розвитку жінок Запорізької області» триматися, знаходити сили та наснагу працювати далі.

Іноді буває багато навантаження, заходів і часом хочеться скласти руки, але коля я бачу результат, коли чую відгуки, коли навіть читаю їхні звіти по бізнесу, коли буквально за місяць ті, хто почав з нуля, змогли заробити свої 20-30 тисяч, це дійсно підтримує. Я розумію, що недарма все це роблю, – ділиться пані Наталя.

Десятки відвідувачок Центрів можуть похизуватися своїми успіхами – власним бізнесом, покращенням психоемоційного стану чи здобуттям нових навичок. Всіх їх об’єднує одне: в один момент вони втратили все своє попереднє життя і так само в один момент вони вирішили спробувати почати все з початку.

Просто спробуйте, а раптом це ваше? А раптом все вийде? Я бачу і розумію, що багато жінок у наших Центрах не мають буквально нічого, у них немає домівок, вони не знають чи повернуться додому, але попри все вони сміються. Це насправді дуже багато вартує, – запевняє Наталя Селюкова.