«Дякую, що вислухали», або Якщо саме вам необхідно надати першу психологічну допомогу
«Дякую вам, що ви мене вислухали», – ця фраза звучить у мені досі. На одному з тренінгів я поверталася після обіду на сесію, і на сходах зустріла жінку. Вона була чимось дуже збентежена, просила сказати їй, що все буде добре.
Як тренерка, яка працює з різними групами, я вже мала досвід, коли комусь з учасників раптово ставало зле. Або через якесь тригерне для них слово, увімкнутий звук на телефоні сигналу тривоги або через якісь інші особисті причини чи ситуації під час заходу.
Я зупинилася, почала розпитувати, що сталося. Як з’ясувалося – вона дуже хвилювалася за дочку, яка довго не брала слухавку. Потім за кілька хвилин жінка розповіла про свій досвід окупації та непростий шлях евакуації на підконтрольну урядом територію України.
І все, що я могла зробити, це її активно слухати, ставити якісь запитання, які могли б її «переключити» на інші історії, просити дозволу, чи можна її обійняти і питання про те, як я можу їй зараз допомогти.
Під час нашої розмови жінці прийшло повідомлення, що з дочкою все гаразд, і моя співрозмовниця нараз заспокоїлася. Прощаючись, вона кілька разів повторила: «Дякую вам, що ви мене вислухали».
Це так мало, що я могла зробити, і так багато – для цієї жінки.
У нашій громадській організації «Бути», яка допомагає людям у втраті й горюванні, ми неодноразово повторюємо: сьогодні для всіх, хто організовує публічні заходи, постає вимога №1 – мати обов’язково супровід психолога/гині у випадку необхідності надання першої психологічної допомоги.
І нехай у фахівця/чині за всю подію не станеться приводу для роботи, але коли той один-єдиний випадок трапляється, дуже важливо, щоб ця людина була поруч.
Кілька рекомендацій, які ми напрацювали у нашій організації.
Планувати на кілька кроків уперед
Переконайтесь, що ваш матеріал точно є чутливим щодо різного досвіду (наприклад, досвід проживання у зоні бойових дій, досвід окупації, втрати близьких, невизначеної втрати тощо).
Наскільки це можливо, постарайтесь уникнути потенційних тригерів. Моя колега поділилася, що якось на кава-перерві іноземні тренери хотіли порадувати українців/ок і включили їм сучасну українську музику. Серед них була лірична пісня про кохання з текстом типу «Візьми мене у свій полон». Ця пісня зовсім не романтично сприйнялась учасницею, чий племінник уже понад 9 місяців перебував у полоні…
Навряд чи є змога передбачити усі можливі тригерні моменти конкретної людини, але якщо ви плануєте захід, слід враховувати потенційну вразливість і травматичний досвід ваших учасників/ць. Для цього корисним робити планування – проводити оцінку потенційних ризиків і рівень їх впливу на ситуацію, а також – алгоритм дій у випадку, якщо ці ризики стануть реальністю.
Подумайте, що ви робитимете у випадку, якщо комусь потрібна буде перша психологічна допомога (ППД)
Для цього варто дізнатися для себе про те, що таке ППД, якими бувають різні реакції людини на стресові ситуації (нагадаю – бий, біжи, замри), як вони проявляються та якими вправами можна зарадити учаснику/ці групи у кризовій ситуації.
До прикладу, запропонувати базові техніки, як-от: дихання по квадрату (ритмічне дихання, де кожен цикл триває 4 секунди: вдих/4 сек., затримка дихання/4 сек., видих/4 сек., затримка дихання/4 сек.), заземлення (попросіть людину розташувати свої ступні так, щоб відчути міцний зв’язок з опорою під ногами) чи ритмічні самообійми (запропонуйте людині обійняти себе міцно обома руками і лагідно та злегка поколихатись) тощо.
Будьте обережними й екологічними
Ми не знаємо всієї історії людини, тому не можемо одразу здогадатися, яка з вправ, умовно кажучи, спрацює чи не спрацює на ній. Однак, чого точно варто уникати, то проявів активної чи пасивної агресії: наприклад, жартів про ситуацію, в якій перебуває зараз людина (звучить очевидно, але іноді, у кризових ситуаціях, наш мозок намагається вирішити проблему через гумор), гучних звуків чи криків та/або різких фізичних рухів (поплескувань по щоках чи плечах, доторків без дозволу тощо).
Працюйте з кимось у парі
Завдяки цьому ви можете збалансувати навантаження між роботою в групі й індивідуальними запитами учасників/ць і трохи менше тривожитись щодо втрати групової динаміки. Адже поки ви, наприклад, будете надавати ППД, ваша колега зможе працювати далі з групою.
Пам’ятайте про власні ресурси
Найякісніше підтримувати інших ми можемо тільки з позиції, якщо самі є наповненими та стійкими. Якщо ви відчуваєте, що ППД вам може даватися емоційно важко, – чесно попередьте про це колегу і домовтесь про ваші ролі одразу.
Може так статися, що саме вам доведеться надавати першу психологічну допомогу. Це можливо, але слід пам’ятати, що ви не психологи, тож не варто намагатися «лікувати». Для того, щоб допомогти людині у кризовому стані, достатньо бути поруч і слухати.
Колонку підготувала Ірина Виртосу за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.