Чому запорізька молодь йде у відбудовче волонтерство. Розповідають Надія, Іван та Вероніка
У Запоріжжі є кілька волонтерських ініціатив, які займаються відбудовою. Серед них – «Будуємо Україну Разом» та добровольчий будівельний батальйон «Добробат». «Відбудова. Запоріжжя» поспілкувалася з волонтерами цих організацій та дізналася, чому молодь долучається до таких ініціатив, які об’єкти відбудови запам’яталися найбільше та чи думали волонтери кинути проєкти, з якими працюють.
«Мене надихнула спільнота та атмосфера»
Надія Жержерунова, волонтерка та копірайтерка ГО «Будуємо Україну Разом». У повсякденному житті дівчина – студентка журфаку, спортивна суддя та викладачка англійської. Розпочала свій волонтерський шлях з початком повномасштабного вторгнення: плела маскувальні сітки, готувала їжу та допомагала переселенцям.
Вона розповіла, що потрапила у відбудовче волонтерство випадково, а з першої активності навіть втекла.
«На першу локацію мене запросила подруга, це був один з об’єктів, де працював БУР. Я відгукнулася, але очікувала зовсім іншого. Думала, що там буде щось схоже на мій попередній досвід, коли у 2018 році фарбувала стовпчики на центральному пляжі. Проте на локації, куди я прийшла, було фактично повноцінне будівництво. Роботи було дуже багато, тож я перехвилювалась та просто втекла»
Але, за словами Надії, згодом вона знову зустріла кількох БУРівців, дізналась більше про ініціативу та вирішила все ж спробувати себе у будівничому волонтерстві. Дівчина долучилась до відбудови шелтеру для переселенців. А після того, як роботи на об’єкті були завершені – захотіла на постійній основі працювати з командою БУР.
«Мене дуже надихнула спільнота та атмосфера в ній, тому вирішила, що хочу бути всередині, хочу робити щось не тільки для суспільства, але і для волонтерів. І зараз я не уявляю свого життя без БУРу. Це якось випадково так сталося, напевно це була доля»
Волонтерка розповідає, що поки змогла долучитися до відбудови тільки двох об’єктів: прихистку для переселенців та дитячого центру. Та найбільше їй запам’яталася саме друга локація.
«У дитячому центрі більше різноманітної роботи – це і шпаклювання, і демонтаж, і залиття підлоги, і багато чого іншого. Але перший об’єкт я не можу ніяк недооцінювати, бо завдяки йому до нас прийшло багато нових волонтерів. Він був насправді дуже великий, дуже масштабний і важливий для БУРу як для організації»
За словами дівчини, ідея покинути волонтерство у неї виникла тільки того разу, коли вона втекла зі свого першого БУРчіка. Надія зауважує, що тоді причиною стала невідповідність власних очікувань до задач, які треба було робити.
«Але потім спробувала ще раз і якось почала втягуватись. На перший об’єкт доволі рідко ходила, але вважала себе волонтеркою. Проте завершення робіт мене настільки надихнуло, що приєдналася до команди. У нас дуже крута спільнота насправді, ці люди, як сім’я для мене»
«Якщо не воювати на передовій, то принаймні допомагати чим можу»
Іван (ім’я змінено на прохання спікера, оскільки він має родичів на тимчасово окупованих територіях), волонтер ГО «Добробат». Волонтерити він почав з початком війни у 2014 році. Тоді хлопець допомагав військовим: передавав продукти, бочки під буржуйки тощо. Одразу після початку повномасштабного вторгнення Іван виїхав з рідного міста у Запорізькій області, яке згодом потрапило під окупацію.
За словами Івана, у Запоріжжі він не побачив іншого шляху, окрім як долучитися до волонтерської роботи, щоб підтримати тих, хто цього потребує. А відбудовче волонтерство обрав, бо мав досвід у ремонтах.
«Після виїзду з окупованої території зрозумів, якщо не воювати на передовій, то принаймні допомагати чим можу. Вирішив, що можу долучитися до відбудовчого волонтерства, бо працював слюсарем в школі, і, мав хоч і не великий, але досвід у ремонтах. Випадково натрапив у телеграм-каналі «Руки допомоги Запоріжжя» на оголошення про пошук людей, які були б готові працювати на місцях прильотів. Так я і потрапив у «Добробат»
За його словами, серед проєктів, у яких він брав участь, найбільше запам’яталися роботи в Хортицькій академії та на лінії оборони.
«Будівництво ліній оборони у Запорізький області – об’єкт, на якому я працював найдовше. Проте все ж в академії були більш різноманітні задачі. Але якщо казати за звичайні види робіт, то це допомога на місцях прильотів, перекриття зруйнованих дахів та вікон тощо»
За словами хлопця, про те, щоб кинути волонтерство він ніколи не думав.
«Особисто в мене не було думок покинути волонтерство. Мною рухає сильне бажання допомогти, але крім цього мені дуже пощастило з колективом. Він своєрідний, кожен зі своїм характером, але дружній. Бувають інколи непорозуміння, але в кого їх не буває»
«Було відчуття, що я особливо не займаюсь нічим, окрім навчання»
Вероніка Павленко, івент-менеджерка та проджект-менеджерка ГО «Будуємо Україну Разом», у повсякденному житті – студентка. Свою волонтерську діяльність розпочала з БУРчика, де у квітні 2023 року допомагала робити косметичний ремонт у шелтері для ВПО.
Дівчина розповіла, що потрапила у волонтерство, бо хотіла спробувати щось нове. А саме БУР обрала випадково – побачила оголошення від організації в телеграм-каналі свого навчального закладу.
«Тоді у мене було відчуття, що я особливо не займалась нічим, окрім навчання. Тож вирішила сходити на свій перший БУР. Цей проєкт виявився цікавим і я захотіла й далі з ним працювати. А згодом мені запропонували стати івент-менеджеркою в запорізькому осередку організації. Я справді вважаю, що БУР – єдина в своєму роді організація не тільки в Запоріжжі, а й Україні»
Волонтерка зазначає, що найбільше їй запам’яталася відбудова шелтеру для родин ВПО. За словами дівчини, він був важливим для людей, які евакуювалися з тимчасово окупованих територій.
«Люди з окупованих територій їдуть у невідомість. Деякі навіть залишаються в окупації, бо немає місця куди вони могли б приїхати. А шелтер – це якраз така локація, де ВПО можуть отримати підтримку»
Проте дівчина зауважує, що волонтерство, особливо в умовах війни, може дуже виснажувати. Тож треба робити перерви для відновлення сил та емоційного ресурсу.
«У мене був період вигорання. Люди, які пов’язані з активізмом, розуміють, що це морально тяжко. Ти постійно віддаєш свій емоційний ресурс. Тож зараз я взяла невелику паузу, перевела фокус на інші проєкти. Але я постійно повертаюся до відбудовчого волонтерства, бо розумію, що це моє захоплення та покликання. Я повинна бути разом з БУР»
Авторка: Еліна Михайлова