«Без молоді – не буде українського села»: голова Широківської ТГ про життя громади під час війни

Широківська ТГ з початком повномасштабної війни стала новою домівкою для тисячі українців. Населення громади збільшилось втричі. Разом з цим змінились пріоритети та проблеми. Замість будівництва аквапарку – облаштували шелтер для ВПО, замість розвитку туризму – організація дозвілля для місцевих жителів. Про проблеми, які треба вирішувати тут і зараз, і довгострокові проєкти на майбутнє «Відбудова.Запоріжжя» поспілкувалась із головою Широківської громади Денисом Коротенком.

– Якою Широківська громада була до початку повномасштабної війни: чим жила, які проєкти реалізовувала, з якими проблемами стикалася?

– Основним напрямком роботи громади завжди було комфортне життя мешканців. Ми працювали за різними напрямками: покращували інфраструктуру, розвивали громаду як екологічно чисте передмістя Запоріжжя, підтримували крафтових виробників. Ми розвивали повітряний спорт: перед війною підписали угоду про співробітництво з клубом, який мав передати дельтаплани, ми хотіли відродити льотну школу на базі нашого аеродрому. У березні 2022 року повинно було початись будівництво аквапарку. Всі домовленості були, інвестор заходив, але не судилося. Також великим досягненням для нас було те, що почалося будівництво першого автосалону Range Rover. І ще ми почали реалізовувати проєкт індустріального парку. 

– Що сталося з цими проєктами після початку повномасштабного вторгнення? На чому акцентуєте увагу зараз?

– Більшість проєктів було призупинено. Гроші або перерозподілили, або держава забрала назад. Але з’явилися інші проєкти, які націлені на підтримку ВПО, відбудову громади. 

Ми працюємо з донорами на тему відбудови критичної інфраструктури. А саме – це заміна водогону і налагодження вивозу сміття. 

Зараз йде дуже велике навантаження на інфраструктуру та на підтримку населення. Якщо здебільшого в громадах населення зменшилось, то у нас навпаки збільшилось. До війни у нас було 15 тисяч мешканців, а зараз приблизно 50 тисяч.

– Кількість населення змінилась через ВПО?

– У нас офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб 9 тисяч. Ми на другому місці за кількістю переселенців в області після міста Запоріжжя. У нас дуже велика кількість дачних кооперативів, тому частина жителів Запоріжжя просто переїхала до нас жити, як у більш безпечне місце, і живе на постійній основі. Зараз у нас зняти житло або знайти помешкання для проживання, наприклад, переселенців нереально, все зайнято.

Більшість ВПО проживає у приватному секторі, але ще з 2022 року ми почали облаштовувати місця для проживання ВПО. Наразі у нас є і місця компактного проживання – гуртожитки, і у минулому році ми відремонтували 8 квартир. 

– Як вимушені переселенці інтегруються у життя громади?

– З початку війни я зрозумів, що у нас буде велика демографічна проблема. І перед собою та колективом поставив завдання, що ми повинні зробити все, щоб ВПО, котрі до нас приїжджають жити, залишились у нас. Тому для нових жителів громади у минулому році ми затвердили програму надання підтримки. Також створили гарячу лінію підтримки ВПО, громадський хаб, де вони можуть збиратися, проводити вільний час, відвідувати різні заходи. Також ми запрошуємо ВПО долучитися до інших проєктів, які реалізуємо в громаді. Зараз ми ще створюємо Раду ВПО. 

Що стосується працевлаштування – деякі переселенці вже працюють або вчителями, або в лікарні. Також приблизно 80 людей за державною програмою працюють над благоустроєм в різних селах громади, зарплатня їм нараховується з держбюджету. 

Всі послуги для переселенців користуються попитом, бо у людей багато питань. Наша громада цим і відрізняється від інших – ми дуже уважно підходимо до співпраці з місцевими жителями. 

– Чи вдається у таких умовах приділяти достатньо уваги людям, які давно живуть на території громади?

– Звісно. Ті, хто живуть на території громади давно, також беруть активну участь у її житті. У селах завжди було складно з дозвіллям – нікуди було піти, щоб зайнятись чимось цікавим чи дізнатись щось нове. Тому ми дуже велику увагу приділяли цьому і до війни, і зараз також. Для дітей у нас працює 27 гуртків. І не просто «для галочки», а на результат, бо діти з величезним задоволенням їх відвідують. Є «Університет людей третього віку» для найстарших жителів громади. Це, мабуть, один з найуспішніших наших проєктів.

У нас працює 3 центри психосоціальної підтримки і є мобільна бригада допомоги. Фахівці надають консультації для ВПО, родичів військових, тих хто постраждав від обстрілів чи домашнього насилля. Проводяться індивідуальні консультації та групові зустрічі. 

– Надактуальна проблема для українських сіл та селищ зараз – це старіння населення. Молодь виїжджає до великих міст, адже там більше можливостей. Як із цим питанням працюють у Широківській громаді?

– Якщо не буде молоді в громаді, то на мою думку – не буде громади. Населення дійсно старіє, на жаль. Якщо молодь буде виїжджати з громади, не буде хотіти тут жити, народжувати та виховувати дітей, то не буде громади, не буде села як такого в принципі.

Налагодити необхідний контакт та співпрацю – це багатоетапний процес. Ще до війни у нас була Молодіжна рада, але вона не працювала так як хотілось. Можливо, ми щось не доробили у цьому напрямку. У 2023 році ми відновили Молодіжну раду. Серед її учасників, до речі, є і вимушені переселенці. Зараз ми на етапі побудови діалогу між владою громади та молодіжним активом. Я відвідую всі заходи ради, мені подобається, що щоразу їх відвідує все більше людей. Ми спілкуємося, я відповідаю на питання, вони щось вигадують і громада це підтримує. Проходить відбудова відносин і мені це подобається.

Крім Молодіжної ради у нас минулого працював проєкт «БУРчик» – молодь облаштовувала громадській простір у селищі Відрадному. Ще був проєкт UPSHIFT, у ньому взяли участь 4 команди, яких навчали писати проєкти, які направлені на покращення умов життя у громаді. Також у нас діє програма «Стань успішним у громаді». Це багато різних заходів для молоді, тренінги різні. 

– Ви та ваші колеги з закладів, які працюють у Широківській ТГ, часто проводите прямі ефіри на фейсбук-сторінці громади. Для Запорізької області це рідкість. Також ви проводите особисті зустрічі «Сніданок з головою». Чому обрали саме такий формат комунікації з місцевими? 

– Ми завжди до звичайних прийомів посадовців чи звітів підходили інакше, ніж наші колеги. Ми робимо це, щоб було якомога більше точок дотику з місцевим населенням. Тому у мене немає прийомних днів: коли хоче людина, тоді і приходить до мене. Ми спілкуємось і вирішуємо проблеми. 

Пандемія нам допомогла вигадати нові формати співпраці, щоб спілкуватися з жителями дистанційно. Зокрема, це прямі ефіри. Людина, сидячи вдома, може поставити питання, яке її хвилює, поскаржитись чи подякувати. 

«Сніданок з головою» я б назвав своєрідним інструментом для формування активу громади. Бо після одного зі «Сніданків» ми взяли на роботу старосту Сонячного старостинського округу. І, знаєте, думка людина стосовно роботи апарату і багатьох інших питань повністю змінилася, бо коли бачиш роботу зсередини, розумієш, що все не завжди відбувається так, як це собі уявляє житель громади або як би йому хотілося б.

– Якою ви бачите Широківську громаду після деокупації Запорізької області та перемоги України?

– Я завжди казав, що хочу бачити Широківську громаду як європейське передмістя великого міста Запоріжжя. Щоб була розвинута інфраструктура, індустріальний парк, різні підприємства. Хотілося б, щоб наша громада була одним з туристичних центрів Запорізької області. Для цього нам потрібні люди і вони у нас є, важливо не втратити їх. У нашої громади є слоган «Місце де хочеться жити». Власне, це моя мрія. Колись я сказав, що хочу створити на території громади маленьку Швейцарію. Я досі хочу, аби ці слова стали реальністю. Звісно, я думав, що це можна зробити швидше. Але, на жаль, спочатку пандемія, потім війна. Та ми все одно рухаємося у цьому напрямку і я вірю, що у нас все вийде.