Запоріжжя вшановує: як меморіальні таблички змінюють міський простір
У Запоріжжі встановлюють меморіальні таблички на честь загиблих захисників України – на фасадах будинків, де вони жили, а також у публічних просторах. У місті поступово формується підхід до такого вшанування: від єдиного дизайну табличок до правил їх розміщення.
«Відбудова. Запоріжжя» поговорила з представниками громадських організацій «РАЗОМ. ЮА» та «Вшануй» про те, як ініціюють встановлення табличок, хто ухвалює рішення щодо їхнього вигляду і змісту, як до процесу долучаються родини загиблих і чому пам’ять намагаються інтегрувати в повсякденний міський простір.
Тільки корисні та достовірні новини! Підписуйтесь на telegram-канал «Відбудова. Онлайн»!
Пам’ять на фасадах: як з’явився єдиний формат табличок
Один із найбільш помітних елементів цієї системи – меморіальні таблички на будинках, де жили загиблі військові. Це конкретні адреси, знайомі двори й під’їзди, які тепер нагадують про людей, що колись тут мешкали.
У громадській організації «РАЗОМ. ЮА» пояснюють: таким чином місто віддає шану тим, хто боронив Україну і Запоріжжя. Водночас це спосіб зробити пам’ять частиною повсякденного міського досвіду, а не лише урочистих подій.
Сьогодні всі такі таблички виконують за єдиним зразком. Це рішення ухвалили разом із родинами загиблих, які підтримали ідею уніфікації.
Раніше процес виглядав інакше.
Раніше процес встановлення табличок був дуже затягнутим. Кожна родина хотіла ексклюзивний варіант, який мала затвердити топонімічною комісія. Це тривало довго. Тому за нашої ініціативи та за підтримки більшості родин загиблих, Запорізька ОДА затвердила єдиний формат табличок. Завдяки цьому процес значно спростили,
Єдиний формат дозволив не лише пришвидшити встановлення, а й зробити ці таблички впізнаваними в міському середовищі. Вони не конкурують між собою візуально, не створюють хаосу різних стилів, а формують цілісне уявлення про пам’ять у місті.
Таблички виготовляють переважно з латуні, проте остаточний вибір матеріалу завжди залишається за родинами. Виготовлення також відбувається за їхній кошт. Такий підхід дає можливість близьким самостійно приймати рішення, але водночас не ускладнює загальний процес встановлення.
Родини, які хочуть встановити меморіальну табличку на честь загиблого захисника чи захисниці, можуть звернутися до громадської організації «РАЗОМ. ЮА». Тут консультують щодо процедури, допомагають із погодженням та супроводжують процес встановлення.
Організація працює у будні з 9:00 до 17:00 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Металургів, 26. Контактний телефон: 0 (66) 033 21 60.
Важливою частиною кожної таблички став QR-код – елемент, який поєднує фізичний і цифровий простори пам’яті.
QR-код як продовження історії: як працює «Меморіал честі»
QR-коди на меморіальних табличках ведуть на сайт «Меморіал честі» – онлайн-платформу, яка виконує функцію книги пам’яті загиблих захисників регіону.
На відміну від короткого напису на табличці, платформа дозволяє розповісти повну історію людини. Тут зібрані біографії, фотографії, спогади рідних і близьких. Наповненням сторінок займаються самі родини – саме вони вирішують, яку інформацію оприлюднити.
Платформа створена для меморіалізації пам’яті про наших хлопців. На ній міститься інформація та фотографії, які подають рідні загиблих. Це не тимчасове рішення – на відміну від пам’ятних табличок чи пам’ятників, платформа існуватиме вічно,
Такий формат змінює сам підхід до вшанування. Табличка більше не є кінцевою точкою пам’яті – вона стає входом у глибшу, персональну історію. Людина, яка випадково зупинилася біля під’їзду, може за кілька хвилин дізнатися більше про того, чиє ім’я викарбуване на металі.
Цифровий вимір дозволяє зберегти те, що неможливо вмістити у фізичному просторі: деталі життя, спогади, фотографії, голоси рідних. І водночас робить пам’ять доступною для ширшого кола людей.
«Тут міг сидіти той…»: як таблички «Вшануй» говорять без імен
Паралельно з іменними табличками на будинках у містах України, зокрема й у Запоріжжі, розвивається інший підхід до меморіалізації. Його просуває громадська організація «Вшануй».
Йдеться про таблички, які встановлюють у публічних просторах – на лавках у парках і скверах. Вони не містять імен, дат чи конкретних біографічних деталей. Натомість використовують узагальнені формулювання:
«Тут міг сидіти той, хто віддав своє життя на війні»,
«Тут могла сидіти та, хто перебуває в полоні»,
«Тут міг сидіти той, хто вважається зниклим безвісти».
У «Вшануй» пояснюють: пам’ять не має бути лише урочистою чи прив’язаною до окремих днів і місць. Вона має бути частиною повсякденного життя.
Наші герої – це не якась окрема категорія людей. Це такі самі люди, як і ми: вони жили, любили, могли сидіти в парку. Ці таблички нагадують, що загиблих потрібно пам’ятати як людей,
Як вважають у ГО «Вшануй», такий підхід змінює фокус: від конкретного імені – до усвідомлення спільного досвіду втрати. Людина, яка сідає на лавку, раптом опиняється поруч із цією думкою – ненав’язливо, але відчутно.
Пам’ять без перевантаження: як знаходять баланс у просторі
Водночас у «Вшануй» наголошують: важливо не перевантажувати міський простір такими табличками. Їхня сила – у делікатності.
Таблички рекомендують розміщувати у тихих і безпечних місцях, на спинках лавок, а не на сидіннях. У межах однієї локації їх не має бути багато.
Це має бути щемке нагадування, а не постійний тиск на емоції людей,
Окрему увагу приділяють дизайну. Як зауважив (ПІБ), табличка має бути невеликою, стриманою, виконаною з міцного матеріалу. У тексті – жодних зайвих елементів: без гербів, додаткових символів, згадок про ініціаторів чи фінансування.
Такий підхід пояснюють просто: пам’ять не повинна конкурувати з іншими сенсами або перетворюватися на інструмент самопросування. Її головне завдання – «говорити» з людиною напряму.
Робота з родинами також є обов’язковою частиною процесу. Без їхньої згоди не використовують жодної інформації. Часто саме рідні ініціюють встановлення або звертаються по допомогу в реалізації.
Сьогодні подібні таблички вже з’явилися у різних містах України – Харкові, Полтаві, Дніпрі, Павлограді, Стрию та Запоріжжі.
У Запоріжжі поступово формується кілька підходів до меморіалізації через таблички. Іменні – на фасадах будинків, із конкретними історіями людей. Узагальнені – у публічних просторах, які говорять про спільний досвід війни.
Вони працюють по-різному, але не суперечать одне одному. Одні допомагають зберегти індивідуальну пам’ять, інші – інтегрувати її в повсякденне життя міста.